ВРІВЕНЬ , УРІВЕНЬ , ВРІВНІ , УРІВНІ
        ВРІВЕНЬ (УРІВЕНЬ), ВРІВНІ (УРІВНІ)
        присл. На одному рівні (в поєднанні з прийм. "з", рідше з іменником у родовому відмінку); в рівноцінному становищі, не відстаючи. Вікна були врівень з тротуаром (О.Донченко); Ріс ромен із тином урівень (М.Стельмах); Свіже, повне її лице, освічене ясним сонцем, стало врівні з блідим, замлілим лицем її сусіда (І.Нечуй-Левицький); Це ставило її врівень з усіма іншими (Л.Первомайський).