Літературне слововживання
А Б [В] Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
ВПОРУ , УПОРУ , У ПОРУ , В ПОРУ
        ВПОРУ (УПОРУ) – В (У) ПОРУ
        Впору (упору), прися. Саме тоді, коли треба, вчасно; зрідка – саме такий, як треба. Так і пізня ярина. До п’ятнадцяти стебел може кущ дати, якщо впору сіяно (К.Гордієнко); \[Суховій:\] А який холодний вітер подихнув, хоч би і кожуха зодягти, саме б упору було (М. Кропивницький); – Ага, думаю, добре, що прийшла саме впору (М.Лазорський).
        В (у) пору, ім. з прийм. Його темні в черепаховій оправі окуляри мати незлюбила одразу, забрала, заховала, не дає користуватися навіть в пору найбільшого блиску повітря (О.Гончар); Збили тільки не в пору колотнечу (Леся Українка).
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: ВПОРУ , УПОРУ , У ПОРУ , В ПОРУ


матиме такий вигляд: Що таке ВПОРУ , УПОРУ , У ПОРУ , В ПОРУ