Літературне слововживання
А Б [В] Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
ВІРНО
        присл. 1. Щиро, віддано. – Дівчино! чи любиш ти мене вірно ? Чи щиро? (Марко Вовчок); Ой чи забув ти тую дівчину, Що тебе вірно кохала? (Леся Українка); \[Один козак (до Томила):\] Ти не мислив зла Україні, ти вірно служив (І.Нечуй-Левицький). 2. розм. Правильно. – До чого ж чоловік вірно говорить! (М.Стельмах); Хлопці подякували і почвалали в тому напрямку, куди показав пліттю козак. Спочатку йшли вірно, по стоптаній у снігу стежині, але потім Марко щось наплутав (Григорій Тютюнник).
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: ВІРНО


матиме такий вигляд: Що таке ВІРНО