Літературне слововживання
А Б [В] Г Ґ Д Е Є Ж З І Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Ю Я
ВГОЛОС , УГОЛОС , В ГОЛОС , У ГОЛОС
        ВГОЛОС (УГОЛОС) – В (У) ГОЛОС
        Вголос (уголос), присл. Так, що можна чути; голосно. Гафійка подумала вголос (М.Коцюбинський); Вона читає вголос (Л.Первомайський); Лист дихав загадкою і говорив про те, про що не вільно вголос сказати (Д.Бедзик); Серйозна проза, навіть якщо вона й геніальна, майже не сприймається, коли її читати вголос (А.Дімаров).
        В (у) голос, ім. з прийм. Раптом чую... гукає мене сталевар. Я вслухаюся в голос (М.Нагнибіда); Всі голоси зливаються в один голос – в голос невиразної тяжкої туги (Панас Мирний).
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: ВГОЛОС , УГОЛОС , В ГОЛОС , У ГОЛОС


матиме такий вигляд: Що таке ВГОЛОС , УГОЛОС , В ГОЛОС , У ГОЛОС