БУРЛАКА , БУРЛАК
        БУРЛАКА – БУРЛАК
        Бурлака, -и, ч. Людина без постійної роботи й без постійного місця проживання; одинокий, неодружений хлопець. Пристав забрав гроші в бурлак і видав їм пашпорти (І.Нечуй-Левицький); Наперед із лісу вибігає бурлака, обідраний, здоровий чоловік (С.Васильченко); – Чудесний він козарлюга, – розказував Іван, – бурлакою жив собі біля Ненаситця на Дніпрі (А.Кащенко); – О, нарешті з’явився бурлака, – радо стрічає батько Романа (М.Стельмах); Так довіку бурлакою й зоставсь наш Гриць (Марко Вовчок).
        Бурлак, -а. 1. Те саме, що й бурлака. Ой нема так нікому, Як бурлаку молодому (пісня); У неділю багацький син На конику грає, – Бурлак бідний напас воли Та з плугом рушає (пісня); Ой ішов козак, ой ішов бурлак Та через долину Та й зустрів же він пізно ввечері Хорошу дівчину (М.Костомаров). 2. У старовину – робітник, що разом з іншими тяг линвою річкове судно. Бурлаки десь баржу тягли з усіх сил (І.Нехода); Бійці тягнули за собою норовистих коней силоміць, як бурлаки барку (О.Гончар).