АТОЖ , А ТО Ж , ОТОЖ
        АТОЖ – А ТО Ж – ОТОЖ
        Атож, част. розм. Вживається для вираження згоди з чим-небудь або підтвердження чогось. – Чи йти мені до палацу, чи не йти ? – спитала Тодозя неначе випадком у тітки Маври. – "Атож! Авжеж іди!" (І.Нечуй-Левицький); Огей.. оглядав все навколо, наче новоприбулий турист. Атож, він почував справді себе людиною, яка за кілька літ розлуки бачила Харків уперше (О.Досвітній).
        А то ж, словосп. – Демиде Кириловичу! – гукнув Трохим, набиваючи люльку. – А то ж нащо огріх? (Б.Грінченко); \[Оксана:\] Цебто я така красуня? \[Горнов:\] А то ж і ні? (М.Кропивницький); \[Параска:\] Коли вже ти мені світ розв’яжеш! І якби ж путяще що, а то ж... (М.Куліш); Молода їмость обіцяла їм, що, як хочуть, то вона їх навчить читати. – Падоньку! Ато ж як? (Б.Лепкий).
        Отож, част., спол. розм. 1. Вживається для вираження зв’язку з попереднім і зосередження уваги на тому, про що йтиметься далі, при підведенні підсумків до сказаного (в значенні "так-от"), з дієсловами наказового способу при спонуканні, заохоченні до чогось, при висловленні поради, перестороги тощо, в приєднувальних конструкціях у значенні "отже". Бач, в Синопі, султане, Клубки диму в’ються? Отож твої моряки з Нахименком б’ються (П.Гулак-Артемовський); – Отож таке кляте: доки чогось не вкоїть, і спати не ляже (О.Гончар); – Коні у вас добрі, – отож зразу і поганяйте до Вінниці (М.Стельмах). 2. зрідка. Те саме, що атож. – Це ти, їй-право, як у воду дивишся. – "Отож..." (Григорій Тютюнник).