ЕМПІРЕЇ
(грец. empyros — вогненний), -їв, мн. 1. Згідно з космогонічними уявленнями стародавніх греків найвища частина неба, наповнена вогнем і світлом. 2. перен. Витати в емпіреях — поринути в мрії, далекі від життя; жити відірвано від дійсності.
Я там давненько вже не знав,
про справжні емпіреї,
а тут Господь наобіцяв
гетьманські привілеї. (ЧТ:14);
Криві серця і погуки страстей
аж порскають, коли стає Антей
і вже ось-ось весь небокрай посовгне,
от-от напасник той гіперборей,
як у журбі вся суша одвологне
від раю до пекельних емпірей... (П-2:133-134).