Словник мови Стуса
А Б В [Г] Ґ Д Е Є Ж З І К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Я E
ГОЛОСНИК
-а, ч. 1. заст. Голосова зв'язка. 2. Звуковий отвір у верхній частині коробки народних інструментів; резонаторний отвір. 3. Пластинка, натискуванням якої викликають звук музичного інструмента.
Від рамена — крик,
високий зойк — у дві гінкі долоні,
неначе рури, мов многоколонні
голосники атлантових музик. (П-2:81).
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: ГОЛОСНИК


матиме такий вигляд: Що таке ГОЛОСНИК