Лексикон львівський
сервус
се́рвус поширена форма вітання; привіт (ср, ст): Сервус, братульку! Я так ди влюся і думаю: ти чи не ти? Причвалав, що? (Нижанківський)||сервус-обервус\<бу́ти\> на се́рвус (на серевус) \<бути\> як із рівним, запанібрата (Шухевич): Коли ж клясою поступав тільки один “бельфер”, тоді часами трафлялося, що він в часі походу встрявав у розмову з учнями послідньої пари, і тоді було про що розповідати. Та найважливішим у тім було, що такий учень міг потім перед товаришами почванитися, що він з тим “бельфером” на “сервус”, і посліднє слово стало вимовлятися як “серевус”, а вся чваньба звучала: “Знаєш, я з Мопсом на серевус!” А бути на сервус з “бельфером” було щось велике, так само велике, як віднесення зшитків, зібраних з цілої кляси по шкільнім завданню, до помешкання професора. Бо то вже так бувало, що панове професорове були завигідні, аби самому відносити стіжок зшитків до хати. До цього вони уживали учнів, що мешкали в їх околиці, і їм казали, що робити. Не раз зимою, у крепкі морози, треба було чимчикувати до “бельфера” (Шухевич)
се́рвус-обе́рвус вул., жарт. = се́рвус (ст)
Ви можете поставити посилання на це слово:

матиме такий вигляд: сервус


матиме такий вигляд: Що таке сервус