пан
пан 1. інтелігентний, поважний чоловік (м, ср, ст)||панисько, паняґа2. багатий чоловік; магнат (ст)||панисько, паняґа
3. мужчина (м, ср, ст)
◊ з гонором пан про гордовитого чоловіка, який любить нагадувати про своє шляхетство (Франко)
◊ за часі́в найясні́шого па́на за часів Австро-Угорської імперії (ст): Українська академічна гімназія у Львові (головна і філія) ще за часів “найяснішого пана”, а відтак під польською окупацією була тереном многогранного шкільного, національно-культурного, а навіть громадсько-політичного життя з широким вахлярем характеристик професорського й учнівського персонажу (Домбровський)||за небіжки Австрії
◊ пан ґуздра́льський → "ґуздральський"
◊ пан лопати́нський → "лопатинський"
◊ пан на ці́лу́ губу́ про людину, яка живе надто розкішно, марнотратно (ст): Від часу до часу перекладав він з німецького деякі театральні п'єси, які замовляв у нього директор тодішнього театру Бачинський. Та як Левицький мав таку роботу, то був паном на цілу губу (Нагірний)
◊ па́н обража́льський → "ображальський"
◊ про́шу па́на ввічливе звертання до мужчини (м, ср, ст): Прошу пана, передайте на квиток (Авторка)
◊ тра́скати па́на вдавати заможну людину (ср, ст)
◊ па́ну і псу всьо вільно (Франко)
♦ ти пан, і я пан, а тре́тій від му́зики про товаришів у шинку (Франко)