честь
-і, ж. 1》 Сукупність вищих моральних принципів, якими людина керується у своїй громадській та особистій поведінці.
|| Громадська, станова, професійна і т. ін. гідність людини. Офіцерська честь.
|| Добра, незаплямована репутація, авторитет людини, її чесне ім'я.
|| Невинність, цнотливість (про жінок).
Слово честі — словесна формула для запевнення в істинності, правдивості сказаного.
Честь честю у знач. присл. — як і належить; гідно, чесно.
2》 Повага, пошана, визнання кого-, чого-небудь.
|| Знак уваги, пошани, виявлений кому-небудь. Віддавати честь.
Багато честі кому, для кого перев. ірон. — не вартий хто-небудь уваги, високої оцінки тощо.
На (в) честь чию, кого, чого і заст. кому, чому — що-небудь робити, створювати і т. ін. на знак поваги, пошани, на пам'ять про когось або щось.
3》 Те, що дає право на шану, повагу, визнання.
Маю честь; Честь маю, заст. — а) шаноблива форма звертання із знач.: удостоїтися чого-небудь; б) шаноблива форма прощання з ким-небудь.
4》 у знач. присудк. сл. або прикладки. Той, хто (те, що) є характеристикою величі, гордості якого-небудь місця, середовища тощо.