упор
ч. 1》 род. -у. Дія і стан того, що упирається (див. упиратися I 1)).
В упор — а) прямо в обличчя, не відводячи очей; б) зовсім зблизька, прямо по цілі.
2》 род. -а, тех. Пристрій, предмет, який підтримує що-небудь, служить для упирання в нього.
|| Підпірка, опора, яка підтримує що-небудь. Упори греблі.
3》 род. -у, діал. Упертість.
До упору розм. — до самого кінця.