слух
I -у, ч. 1》 тільки одн. Одне з п'яти зовнішніх чуттів, що дає можливість сприймати звуки за допомогою спеціального органа – вуха.
|| Здатність чути.
|| Здатність правильно сприймати музичні звуки різної висоти, сили, тривалості, тембру, аналізувати зв'язок між звуками, запам'ятовувати і свідомо відтворювати їх.
|| перев. мн. Те саме, що вухо 1).
Абсолютний слух — здатність пізнавати або відтворювати висоту звука, не порівнюючи його з іншим звуком, висота якого відома.
Відносний слух — здатність пізнавати або відтворювати висоту звука, порівнюючи його з іншим звуком, висота якого відома.
Внутрішній слух — здатність уявляти музику, не відтворюючи її ніяким способом (програвання, слухання записів, проглядання нотного запису і т. ін.).
Вокальний слух — здатність уявляти, оцінювати, відтворювати і контролювати звучання голосу.
Гармонічний слух — здатність сприймати та аналізувати багатоголосну музику, якість іа характер зв'язків між звуками.
Інтонаційний слух — здатність розрізняти та відтворювати незначні інтонаційні відхилення в межах одного музичного ступеня.
Кольоровий слух — те саме, що фонопсія.
Музичний слух — здатність сприймати висоту, гучність та тембр музичних звуків, а також їх взаємозв'язок.
Тембровий слух — здатність розрізняти темброве забарвлення голосів, звуки музичних інструментів і т. ін.
Тональний слух — здатність розпізнавати звуки за висотою.
На слух; По слуху — а) тільки слухаючи або прислухаючись (визначати, узнавати, сприймати і т. ін. що-небудь); б) по пам'яті, без нот (співати, грати і т. ін.).
Нагострити слух — приготуватися з напруженою увагою й інтересом слухати; уважно прислухатися.
2》 перев. мн. , розм. Звістки, повідомлення, достовірність яких точно не визначена; чутки.
Ні слуху, ні духу — немає ніякої звістки.
II -а, ч. , мисл.
Ведмідь, який при ранньому весняному потеплінні готовий покинути барліг.