самітник
самотник, -а, ч. 1》 Релігійний фанатик, який живе у відлюдному місці – в пустелі, печері тощо; пустельник; відлюдник.
|| у знач. присл. самітником. Відлюдно; не спілкуючись ні з ким; як самітник.
2》 перен. Той, хто живе самітно або тримається осторонь від інших людей; відлюдько.