розум
-у, ч. 1》 Здатність людини мислити, відображати і пізнавати об'єктивну дійсність.
|| з означ. Певний склад, характер мислення.
|| Загальний інтелектуальний розвиток, рівень пізнання, знань кого-небудь.
Доходити своїм (власним) розумом — самостійно осмислювати, усвідомлювати що-небудь.
Жити своїм (чужим) розумом — дотримуватись у житті власних (або чужих) поглядів, переконань і т. ін.
Не з твоїм (моїм і т. ін.) розумом робити що — у когось недостатньо знань, уміння, здібностей для здійснення чого-небудь.
Природний розум — закладена від народження здатність людини мислити.
Своїм розумом — самостійно.
2》 Те саме, що мислення 1).
|| Нормальний стан мислення, психіки людини.
|| перев. з означ. Практичне, розсудливе мислення; розсудливість.
|| розм. Інстинкт тварини.
|| розм. Норов, характер поведінки тварини.
Брати розумом над ким — перевершувати кого-небудь у здатності мислити логічно, правильно і т. ін.
Втрачати розум — позбуватися здатності ясно, чітко, правильно мислити, ставати психічно ненормальним.
Розум потьмарило що кому, чий — хтось втрачає ясність думки, мислення.
Спасти з розуму — збожеволіти.
Чи ти (він, вона) сповна розуму? — уживається при вираженні здивування, застереження, коли хтось діє необачно, необдумано.
3》 розм. Зміст, значення чого-небудь.
|| Доцільність, сенс у чому-небудь.
4》 перен. Людина, група людей, що характеризується високими розумовими, інтелектуальними здібностями.