рип
I -у, ч. Різкий звук, що виникає від тертя предмета або його частин чи деталей об щось інше.
|| Звук, якого видають деркачі, снігурі та деякі інші птахи.
|| Різкий, неприємний звук у голосі людини.
За одним рипом — водночас, заразом.
З рипом — з труднощами, через силу.
II рип-рип, виг.
1》 Звуконаслідування, що відтворює різкий звук від тертя чогось об що-небудь.
2》 розм. Уживається як присудок за знач. рипнути.