він
його (з прийм. від нього, у нього і т. ін.), займ. особ. 3 ос. одн. , ч. 1》 Уживається на означення предмета мовлення, вираженого іменником чоловічого роду однини в попередньому реченні або після цього займенника.
|| У сполуч. із сам вирізняє певний предмет мовлення з ряду йому подібних.
|| У сполуч. з часткою ось (от) набуває вказівного характеру.
2》 тільки род. в. Уживається в значенні присвійного займенника.
3》 Виступає в значенні частки з відтінком неозначеності в словосполуках типу нехай (хай) йому біс, хто (біс і т. ін.) його знає, чорт його бери.