боярин
-а, ч. 1》 іст. У Росії до Петра 1 – особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців.
|| У Київській Русі – великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя.
2》 етн. Товариш молодого (жениха), який є головним розпорядником на весіллі; шафер.