Великий тлумачний словник (ВТС) сучасної української мови
і
I невідм. , с. Дванадцята літера українського алфавіту на позначення голосного звука "і".
Ставити (поставити) крапку (крапки) над "і" — а) уточнювати сказане, не залишати нічого недомовленим; б) доводити до логічного завершення.
II
1. (й), спол. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць.
1》 Поєднує однорідні члени речення.
|| Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття, напр.: батько й мати – батьки, літом і зимою – постійно, там і тут – скрізь.
|| З'єднує повторювані слова, що позначають тривалість дії, наростання ознаки тощо, з метою підсилення вислову.
|| Поєднує слова, протилежні за змістом, посилюючи протиставлення.
2》 Поєднує цілі речення: а) за вираження відношень однорідності; б) за вираження часових відношень: а) одночасності дій; б) послідовності дій або явищ у часі.
|| Поєднує два речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події; в) за вираження причиново-наслідкових зв'язків; дорівнює спол. отже, а тому; г) при вираженні умовно-наслідкових зв'язків.
3》 Поєднує речення або члени речення, пов'язані зіставно-протиставними відношеннями; за значенням наближається до спол. але, проте.
2.
перелічувальний. Поєднує окремі слова або речення в переліку, виступаючи перед кожним членом перелічуваного ряду, в тому числі й перед першим.
|| Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, що становлять єдине поняття.
|| Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, протилежних за значенням.
|| Завершує перелік перед останнім словом або реченням у переліку (без сполучників).
Id:
І так далі (і т. д.); І таке інше (і т. ін.); І подібне (і под.) — у кінці переліку вказує на його неповноту, на можливість його продовження. 3 приєднувальний.
1》 Приєднує окремі члени речення, що доповнюють, уточнюють думку, висловлену в реченні.
2》 Приєднує речення, що доповнює або розвиває думку, висловлену в попередньому реченні.
|| Приєднує речення, що є підсумком висловленого раніше.
3》 Уживається на початку кількох речень у розповіді, надаючи мові плавності та вказуючи на послідовну зміну подій, явищ (часто в стилізації під народнопоетичну чи біблійну розповідь).
4.
приєднувально-підсил., у сполуч. з займ. і присл. де, скільки, що, як, який і т. ін. Приєднує речення (здебільшого питальні та окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їхнього змісту.
5.
допустовий. Уживається в значенні, близькому до спол. хоч.
III (й), част. підсил.
1》 Уживається для підкреслення, вирізнення значення слова, перед яким стоїть; значенням близька до ж (же).
2》 Уживається з відтінком результативності в середині речення перед присудком для підкреслення внутрішнього зв'язку явищ, подій, про які йде мова в реченні.
|| Указує на відповідність того, що відбулося, тому, чого очікували.
3》 Уживається в значенні, близькому до частки навіть.
4》 Уживається в значенні, близькому до часток теж, також.
5》 Уживається в значенні, близькому до частки вже.
6》 Уживається в значенні, близькому до частки ще.
І (й) так — без того.
IV (нерідко вимовляється подовжено і-і!, і-і-і!), виг.
Виражає подив, розчарування, нехіть, сумнів і т. ін.
Ставити (поставити) крапку (крапки) над "і" — а) уточнювати сказане, не залишати нічого недомовленим; б) доводити до логічного завершення.
II
1. (й), спол. єднальний. Уживається для поєднання двох рівноправних синтаксичних одиниць.
1》 Поєднує однорідні члени речення.
|| Поєднує в інтонаційне ціле два слова, що виражають єдине поняття, напр.: батько й мати – батьки, літом і зимою – постійно, там і тут – скрізь.
|| З'єднує повторювані слова, що позначають тривалість дії, наростання ознаки тощо, з метою підсилення вислову.
|| Поєднує слова, протилежні за змістом, посилюючи протиставлення.
2》 Поєднує цілі речення: а) за вираження відношень однорідності; б) за вираження часових відношень: а) одночасності дій; б) послідовності дій або явищ у часі.
|| Поєднує два речення, у другому з яких є вказівка на несподіваність, раптовість дії, події; в) за вираження причиново-наслідкових зв'язків; дорівнює спол. отже, а тому; г) при вираженні умовно-наслідкових зв'язків.
3》 Поєднує речення або члени речення, пов'язані зіставно-протиставними відношеннями; за значенням наближається до спол. але, проте.
2.
перелічувальний. Поєднує окремі слова або речення в переліку, виступаючи перед кожним членом перелічуваного ряду, в тому числі й перед першим.
|| Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, що становлять єдине поняття.
|| Повторюється перед кожним із двох однорідних членів речення, протилежних за значенням.
|| Завершує перелік перед останнім словом або реченням у переліку (без сполучників).
Id:
І так далі (і т. д.); І таке інше (і т. ін.); І подібне (і под.) — у кінці переліку вказує на його неповноту, на можливість його продовження. 3 приєднувальний.
1》 Приєднує окремі члени речення, що доповнюють, уточнюють думку, висловлену в реченні.
2》 Приєднує речення, що доповнює або розвиває думку, висловлену в попередньому реченні.
|| Приєднує речення, що є підсумком висловленого раніше.
3》 Уживається на початку кількох речень у розповіді, надаючи мові плавності та вказуючи на послідовну зміну подій, явищ (часто в стилізації під народнопоетичну чи біблійну розповідь).
4.
приєднувально-підсил., у сполуч. з займ. і присл. де, скільки, що, як, який і т. ін. Приєднує речення (здебільшого питальні та окличні) або члени речення, підсилюючи виразність їхнього змісту.
5.
допустовий. Уживається в значенні, близькому до спол. хоч.
III (й), част. підсил.
1》 Уживається для підкреслення, вирізнення значення слова, перед яким стоїть; значенням близька до ж (же).
2》 Уживається з відтінком результативності в середині речення перед присудком для підкреслення внутрішнього зв'язку явищ, подій, про які йде мова в реченні.
|| Указує на відповідність того, що відбулося, тому, чого очікували.
3》 Уживається в значенні, близькому до частки навіть.
4》 Уживається в значенні, близькому до часток теж, також.
5》 Уживається в значенні, близькому до частки вже.
6》 Уживається в значенні, близькому до частки ще.
І (й) так — без того.
IV (нерідко вимовляється подовжено і-і!, і-і-і!), виг.
Виражає подив, розчарування, нехіть, сумнів і т. ін.