ПРОПОРЦІЙНА СИСТЕМА
Сукупність певних правил, згідно яким співвідносяться одні з одними елементи, частини і параметри споруди в цілому. Вони поділяються на дві групи:
раціональні — засновуються на відношеннях простих чисел, вихідних величин (модулів), мірилом яких могли бути діаметр або радіус колони, людські ступня чи лікоть, а також на абсолютних розмірах (100 см тощо).
ірраціональні — пропорційні системи які виходять з геометричних побудов, що не зводяться до абсолютної величини споруди та її частин, простих чисел, а визначаються, наприклад, відношеннями сторони квадрата до його діагоналі, сторони рівнобічного трикутника до його висоти.
Прагнення віднайти універсальні закони архітектурної гармонії, принципи пропорційності зумовило величезну кількість досліджень. У XIX ст. Віолле-ле-Дюк вважав, що основою пропорціонування слугували трикутники з відповідним відношенням сторін (рівнобедрений з кутами 45° при основі, у якого сторона дорівнює a і висота ½a√2, та рівнобічний з основою 4 і висотою 2,5). Використання трикутників (системи тріангуляції) мало місце не лише у Середньовіччі, а й у Стародавньому Єгипті, де вживався прямокутний трикутник зі сторонами 3:4:5. Згідно теорії А. Тірша пропорції самого будинку мають повторятися у його частинах, створюючи тим самим систему "подібності пропорцій". Ці відношення наближаються до поняття A:а=B:b. Побудова схем пропорціонування в Античності і Середньовіччі за Е. Месселєм виводилась з геометрії правильного десятикутника і круга. Г. Хембідж стверджував, що головною П. с. є "динамічні прямокутники", у яких відношення боків виражені ірраціональними числами 1:√2, 1:√3, 1:√5. Загалом