КИЛИМ
(тюрк. — повстяна ковдра)
Твір декоративно-ужиткового мистецтва, виконаний з важкої ворсистої тканини. У вигляді найпростіших виробів (кошм і циновок) почали вживатися з 1-го тис. до н. е. у кочовиків Центральної Азії і призначалися для розділу та обмеження простору в спорудах. Згодом виконувалися для покриття підлоги, прикраси стін та утеплення приміщень. На протязі століть у різних народів виробились національні форми килимарства (додатково див. шпалери³). Яскравими особливостями також вирізняються:
~ індійський — натуральний характерний рослинними мотивами, які відзначалися великим малюнком. На зламі XVII–XVIII ст. у Франції створювались шпалери з індійськими мотивами, що отримали таку ж назву.
~ китайський — в грубу тканину впліталися пофарбовані нитки шерстяної пряжі, утворюючи традиційні малюнки і символи, при цьому орнаментальні мотиви залишались незакінченими, такими, що начебто обриваються. Це мало означати нескінченість Всесвіту.
~ український — тканий безворсий двобічний, ручної роботи. Виконані фарбованими вовняними нитками рослинні, геометризовано-рослинні й геометричні орнаменти цілковито закривали конопляну або лляну основу. Застосування орнаментальних мотивів мало деякі особливості на Полтавщині, Київщині, Поділлі та інших регіонах. Певні національні риси також притаманні К. народів Кавказу, Молдови, Середньої Азії, Туреччини тощо.