КАПЛИЦЯ
(польс. < лат. — вміщати)
1. Невелика культова будівля без вівтаря, але з іконами, яка спочатку зводилась над поховальною криптою (порівн. капела). У православних К. не здійснювалось головних богослужінь, а лише добові служби (у давнину "часи" — звідкіля й російська назва "часовня").
2. Будівля у вигляді християнської пам'ятки над джерелом або на місці колишньої церкви. К. також зводились в селах, на міських площах, кладовищах. Крім них існували:
~ домова — призначене для молитов спеціальне приміщення у палаці, великому особняку.
~ дорожня — будівля вздовж шляху між населеними пунктами для молитов подорожніх. До цього підтипу відносились і прощі.
~ монастирська — будівля на згадку прочанам про колишню обитель або призначена для збирання пожертвувань.
~ общинна — окрема будівля при парафіяльному храмі, де здійснювались хрещення, відправа, панахида.