ДИСОНАНС
(лат. — неструнке звучання)
Неузгодженість композиційних елементів за масштабністю, спрямованістю форм, кольором, силуетним характеристикам тощо (порівн. консонанс, асонанс). Разом з тим, існує:
~ ритмічний — свідомий прийом, коли за допомогою контрасту, акцентування, форсування форми та у взаємодії з консонансом досягається виключна виразність загального вирішення. Застосовувався майстрами бароко.