ДЕКОР , ДЕКОРАТИВНІСТЬ
декор (декоративність) (лат. — пристойність; італ. — достоїнство)
Засіб композиції, спрямований на виявлення суті і посилення виразності художнього твору. Д. архітектурний, як система прикрас екстер'єру та інтер'єра споруди, може включати в себе елементи ордера, різноманітні профілі, орнаментальні порізки, маскарони тощо. Прийнято розрізняти: живописний, скульптурний, пластичний, графічний. Ще у часи Античності під Д. розумілось не прикрасу, а як індивідуальну, особливу красу, органічне пристосування частин до цілого, які повинні відповідати призначенню, звеличувати і прославляти, тобто він ніс ідеологічне навантаження. Пізніше, в епохи Ренесансу і Просвітництва, декоративна функція теж припускала образне осмислення зв'язків художнього твору з історичним, культурним і предметно-просторовим середовищем. Таким чином, художній зміст Д. полягає у тісній взаємодії з навколишнім середовищем — простором, масою, обсягом, площиною, якістю декорованого елемента, що включає в себе тон, колір, фактуру і текстуру.