АРХІТЕКТОНІКА
(грец. — головне будування)
1. Ясно сприймана художньо-образна цілісність, завдяки співпідпорядкованості частин, виявленню пластичних зв'язків цілого з деталями, центра і периферії, співвідношенню мас і простору, яка притаманна твору образотворчого мистецтва.
2. Гармонійне сполучення частин в архітектурній композиції, ясне співвідношення головних і другорядних елементів.
3. Виявлення художніх особливостей конструктивної основи споруди пластичними засобами, характером пропорцій, колористичним вирішенням, фактурою, завдяки чому візуально підкреслювались конструктивна стійкість, міцність будівельних матеріалів, особливості несомих і несучих елементів, надійність каркасних вузлів, ваговитість підвалин тощо (порівн. тектоніка).
4. У низці праць під А. розумілася теорія архітектури або навіть сама архітектура.