ЕКЛЕТИКА
(гр.)
1. Напрям в античній філософії 2 ст. до н.е. - 2 ст. н. е., для якого характерні поєднання елементів різних філософських систем і тенденція до стирання відмінностей між ученнями й школами.
2. Механічне поєднання в одному вченні різнорідних, органічно несумісних елементів, безпринципне запозичення й змішування суперечливих ідей, оцінок, теорій.
3. перен. Відсутність оригінальності і самостійності.
Інша назва - еклетиизм.