БЕНЕФІЦІЯ
бенефіція; ж.
(лат., благодіяння)
1. В ранньофеодальній Західній Європі (8-12 ст.) надання королем або іншим великим землевласником васалові у довічне володіння землі за виконання певних військових чи адміністративних обов'язків.
2. У римському та буржуазному цивільному праві - привілей, встановлений для окремих осіб або груп.
3. У католицькій церкві винагорода духовної особи доходною посадою.
Див. також:
алод,
альменда,
апанаж,
латифундія,
манор,
феод