стратегічний господарський центр
 (англ. strategic economical center)   внутріфірмовий підрозділ, що відповідає одночасно і за короткострокові результати, і за розвиток майбутнього потенціалу. У другій половині 70-х років багато найбільших фірм підхопили нововведення “Дженерал електрик” — оргструктуру, побудовану навколо великих однорідних сегментів ринку. Головну роль у ній відігравали віце-президенти, кожен з яких відповідав за операції із виробництва і збуту продукції більш-менш однорідним споживачам. Але при цьому використовувалися чинні координаційні механізми вже не по лінії функціональних служб або груп однорідної продукції, а за допомогою стратегічних господарських центрів — загальнокорпоративних, довгострокових цільових програм просування визначеної продукції на даний ринок, де фірмі протистояли конкретні конкуренти. Ці центри накладалися на виробничо-господарські відділення, що складаються, у свою чергу, з одного чи кількох заводів. У “Дженерал електрик”, наприклад, у 70-і роки було близько 200 відділень і 43 стратегічних господарських центри. Стратегічні господарські центри, що являють собою внутріфірмові організаційні одиниці, відповідають за розробку стратегічних позицій фірми в одній чи кількох зонах господарювання. На них покладається відповідальність за вибір сфери діяльності, розробку конкурентоздатних виробів і збутових стратегій.
   Як тільки номенклатура виробів розроблена, відповідальність за реалізацію прибутку лягає на підрозділи поточної комерційної діяльності. Коли фірма вперше звертається до цієї концепції, вона повинна вирішити для себе важливе питання про характер відносин між підрозділами стратегічними і комерційними. Такі відносини можуть грунтуватися на тому, що стратегічні господарські центри займаються плануванням вирішення відповідних завдань. Розроблені ними стратегічні рішення передаються “через дорогу” відповідним відділенням фірми для реалізації. Таким чином, стратегічні підрозділи відповідають тільки за розробку планованої стратегії, а відділення — за реалізацію. Цей поділ може викликати різнобій і втрату координації, зокрема, через те, що деякі відділення найчастіше виконують визначені обов’язки стратегічних підрозділів. Щоб уникнути такої подвійної стратегічної відповідальності, фірма “Дженерал електрик” знайшла інший варіант вирішення.
   Вона провела нелегку роботу, розподіливши свої відділення, що займаються поточною комерційною діяльністю, і групи заводів, що включають КБ, збутові контори, між стратегічними господарськими центрами для того щоб останні відповідали не тільки за планування і реалізацію стратегії, але і за кінцевий результат — одержання прибутку. Такий підхід дав змогу позбутися від передачі стратегії “через дорогу” і поклав на стратегічні господарські центри відповідальність і за прибуток, і за збитки. Проте, як показує “Дженерал електрик” та інші компанії, подібну організаційну структуру важко сформувати в повній відповідності зі знову створеними стратегічними господарськими центрами, оскільки неможливо розділити відповідальність чітко й однозначно. Третій варіант рішення полягає в реорганізації фірми на базі стратегічних господарських центрів аби кожному з них відповідав один підрозділ поточної комерційної діяльності. Цей варіант, на перший погляд такий простий, має свої труднощі, тому що головний критерій утворення стратегічних господарських центрів у самій організації — ефективність розвитку по даному стратегічному напрямі — є тільки одним із визначальних параметрів організаційної структури загалом. Є й інші – ефективне використання техніки і високий рівень рентабельності. Проблема розподілу відповідальності між стратегічними господарськими центрами фірми аж ніяк не проста, і її рішення може бути щораз іншим. Проте вже досить добре відомо з досвіду, що концепція стратегічного господарського центру — це необхідний інструмент, що забезпечує фірмі чітке уявлення про те, яким може стати в майбутньому її оточення, що надзвичайно важливо для прийняття ефективних стратегічних рішень. Для багатонаціональних компаній наразі існують три варіанти практичного розподілу стратегічної відповідальності: 1) продуктові групи одержують статус стратегічного господарського центру і несуть відповідальність за стратегічні рішення. 2) стратегічні плани складаються на основі розподілених повноважень і відповідальності між керуючими в країнах, що управляють продукцією (технологією) і керуючими стратегічних господарських центрів. 3) між стратегічними господарськими центрами відповідальність розподіляється відповідно до розміру і значимості ринку даної країни. Коли ринок стає досить великим, щоб виправдати окрему продуктову стратегію, відповідальність стратегічного господарського центру передається на рівень країни.