нульове бюджетування
 (англ. zero-bask budgeting)   це система оптимального планування використання ресурсів.
   Система була розроблена наприкінці 60-х рр. фахівцями американської компанії “Техас інструмент” і широко запроваджується в практику управління в США й інших розвинутих капіталістичних країн. Зміст даної системи полягає в тому, що керівник кожного “центру прийняття рішень” (наприклад, функціонального підрозділу) щорічно обґрунтовує кожну статтю підвідомчого йому бюджету і доводить необхідність здійснення конкретних витрат на наступний фінансовий рік. Спочатку такий підхід використовувався в плануванні НДОКР, а згодом став застосовуватися в різних функціональних підрозділах, діяльність яких, як правило, носить допоміжний характер.
   Витрати на цю діяльність класифікуються як накладні витрати, що враховуються в рамках загальних витрат на виробничо-господарську діяльність. Величина цих витрат не залежить від обсягу виробництва і збуту продукції і вважається фіксованою для кожного конкретного періоду часу (наприклад, фінансового року). На практиці планування накладних витрат зазвичай здійснюється “від досягнутого рівня”. Використання такого підходу призводить до невпинного зростання накладних витрат у компаніях. Фінансові служби щосили прагнуть обмежити зростання таких витрат, тому вводять прямі бюджетні обмеження, змушуючи тим самим керівників функціональних підрозділів відмовлятися від різних, зокрема і раніше початих, напрямів діяльності. Як правило, і бюджетні обмеження, і перебудова діяльності здійснюються довільно, без достатніх обґрунтувань. Така практика зрештою дезорганізує роботу підрозділів і перешкоджає ефективному розподілу і використанню ресурсів. Система нульового бюджетування дає можливість чітко погоджувати потребу в бюджетних засобах з обґрунтованими і справді необхідними напрямами діяльності підрозділів і одночасно контролювати заплановану зміну масштабів цієї діяльності і її структур. Для цього, насамперед, потрібно уявити діяльність відповідного підрозділу як послуги, що виконуються іншим підрозділом-споживачем, і визначити мінімальний обсяг цих послуг, необхідних для нормального функціонування цих підрозділів і організації загалом. Такому обсягу діяльності відповідає вихідний мінімальний обсяг бюджету, що береться за основу наступного бюджетного планування.