гнучкість{ (економічна)
 (англ. economic flexibility)   широко трактоване поняття, що характеризує процеси як макро(, так і мікрорівня, наприклад, гнучкість ринку праці, ринку капіталу, гнучкість режиму роботи, роботи устаткування і т.д. На мікрорівні поняття гнучкості може розглядатися у двох аспектах — кількісно і якісно.
   Кількісний аспект припускає забезпечення відповідності використовуваних форм організації праці (повна і неповна зайнятість, змінна, понаднормова робота і т.п.), фонду робочого часу, розрахованого на основі виробничої програми підприємства.
   Якісний аспект характеризує гнучкість усієї виробничої системи, тобто її здатність адаптуватися до мінливих характеристик попиту, варіювати номенклатурою й асортиментом продукції, змінювати завантаження устаткування тощо.
   Гнучкість виробничої системи забезпечується завдяки використанню спеціальних принципів організації управління. Наприклад, збільшення кількості відділень усередині фірм при зменшенні їхнього розміру — один із таких принципів, що дістав поширення з 80-х років. Так, фірма “Вестінгауз електрик” використовувала як обмеження розміру своїх відділень показник обсягу продажу (зазвичай не вище 50-100 млн дол.), а фірма “Моторола” — показник чисельності зайнятих (не більш 1500 чоловік). При цьому оргструктура великих компаній стає ніби “гранульованою” і поєднує у собі стійкість і адаптивність. Перше забезпечується стабільною базовою формою оргструктури, основою якої є невеликі (з чисельністю від 500 до 1500 чоловік), самостійні в господарському відношенні вузькоспеціалізовані відділення. Адаптивність же досягається за рахунок характерних для малих підприємств (відділень) властивостей, зокрема, інновативність, управління (у тому числі ефективний контроль за персоналом), наявність підприємницького духу і т.д. На макроекономічному рівні гнучкість тотожна поняттю “мобільність”, що характеризує можливість перерозподілу трудових і матеріальних ресурсів між галузями і сферами суспільного виробництва. Крім галузевого, мобільність може розглядатися також у просторовому і тимчасовому аспектах. Ступінь гнучкості на макрорівні характеризується розмаїтістю форм зайнятості і норм тривалості праці, динамікою кваліфікаційної структури працівників, ступенем міжгалузевої і міжрегіональної рухливості робочої сили. Наразі у промислово розвинутих країнах підвищення гнучкості розглядається як одне з найважливіших завдань економічної політики).