Ревуцький Лев Миколайович
(1889-1977), композитор, педагог, громадський діяч  
Народився Лев Миколайович Ревуцький 20 лютого 1889 року в селі Іржавець Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині — Чернігівської області) в сім’ї попечителя сільської школи. Батьки майбутнього композитора, окрім того, що були освіченими, інтелігентними людьми, дуже любили музику, що, безперечно, сприяло пробудженню і ранньому розвиткові обдаровання хлопця. Музичний талант Левка проявився дуже рано. Мати почала вчити його гри на фортепіано, коли йому ледь виповнилося п’ять років. Проте справжній потяг до музики розвинувся значно пізніше. Десь з десяти років хлопець виявив хист імпровізування. За те, що він мав абсолютний слух, його прозвали Камертоном. Роки гімназичного навчання розпочалися в Прилуках. У 1903 році батьки вирішили перевести Левка до Київської приватної гімназії Г. Валькера. Незабаром він вступає до музичної школи Н.Тумановського, у фортепіанний клас М.Лисенка. «М.В.Лисенко перший став для мене зразком ставлення до своєї мистецької справи», — згадував пізніше Л.Ревуцький. Закінчивши у 1907 році гімназію, він вступає на фізико-математичний факультет Київського університету. Наступного, 1908 року, Л.Ревуцький переходить на юридичний факультет і тоді ж відновлює заняття фортепіанною грою в музичному училищі Російського Музичного Товариства. «Займався по шість, сім, навіть вісім годин на день, вивчив немало. Однак зрозумів дещо пізніше, що в моїх заняттях був і недолік: я часто брався грати те, за що не слід було братися, і тоді у творах не досягав бажаної довершеності. Але були й успіхи», — писав про ці часи композитор. Незабутні враження, що лишилися після поїздок до Москви та Петербурга і відвідання там театральних вистав і концертів, викликали у Л.Ревуцького ще сильніше бажання до занять музикою. За три роки навчання на молодшому курсі училища Левко досяг значних успіхів. У 1911 році він переходить на вищий курс у клас Г.Ходоровського. Навчання Л.Ревуцького в класі цього майстра тривало кілька років: з 1911 по 1913 рік у музичному училищі, а згодом — у нововідкритій консерваторії. У консерваторії Л.Ревуцький одночасно з заняттям на фортепіано розпочинає студії по класу композиції Р.Глієра. Композитор не полишав заняття і в університеті, а ще — багато і плідно працював творчо. У цей час з’являється перша частина фортепіанної сонати (c-moll), перша симфонія в ескізах, прелюдії опусу четвертого. Перша світова війна внесла свої корективи у плавний і розмірений перебіг подій. Л.Ревуцький прискорено закінчує і університет, і консерваторію у 1916 році, а згодом — вирушає на фронт. Демобілізувавшись на початку 1918 року, Л.Ревуцький оселяється в Прилуках. У 1924 році Л.Ревуцького запрошують у Київ на посаду викладача Музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка. З цього часу він сповна віддається педагогічній справі, спочатку як викладач, а потім як професор музично-теоретичних дисциплін і вихователь виконавських та композиторських кадрів. У 30-х роках Л.Ревуцький мав значні досягнення на композиторській ниві. Окрім того, це був час формування музично-педагогічних принципів, період пошуків і знахідок. За значні заслуги у сфері культури Л.Ревуцькому в 1942 році присвоюється звання народного артиста УРСР, а в 1944 році — народного артиста СРСР. У повоєнний період композитор з молодечою енергією береться до відновлення мистецько-культурного життя республіки. Протягом 1944-1948 років Лев Миколайович очолював Спілку композиторів України. Л.Ревуцького було обрано депутатом Верховної Ради України ряду скликань. На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв’язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістично Праці. Помер композитор 30 березня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.
 
Творчість Лева Миколайовича Ревуцького є одним з етапних досягнень української культури. Він увійшов у її історію як видатний композитор, педагог, вчений, музично-громадський діяч. На кожному з цих поприщ митець посідає своє осібне, неповторне і значуще місце. Творча спадщина Л.М.Ревуцького стала гідним продовженням великої справи його славних попередників — Лисенка, Стеценка, Леонтовича, Степового. Високий професіоналізм, яскраво виражений національний характер творчості, чесність, сумлінність і відданість улюбленій справі зробили його самобутнім, унікальним явищем в українській культурі. Шанобливе ставлення до праці, повага до людей, постійна готовність допомогти, розділити чужий біль та радість були закладені в моральні підмури особистості ще з дитинства і розвивалися протягом усього життя. «Виховання, яке я дістав від своїх батьків, демократичні погляди, прищеплені мені з дитинства, лягли в основу мого світогляду. Вони завжди були надійною підпорою в житті і допомагали мені подолати ті чи інші утруднення або суперечності, з якими доводилося стикатися». Спадщина Лева Миколайовича витворює собою своєрідний світ національної музики, що вигідно вирізняється на загальному тлі художньої культури своєю неповторною гармонічною красою. Неперевершені мелодійні взірці (зокрема, у «Пісні», кантаті-поемі «Хустина», низці пісень для хору, концерті № 2 для фортепіано з оркестром) стали такими завдяки організаційному поєднанню індивідуального образного світовідчуття з інтонаційно-ладовими та ритмічними засобами народних ліричних пісень, дум, плачів. Вимогливість, прагнення вивести власне мистецтво на рівень найкращих зразків європейської та світової класики вирізняють творчий почерк великого майстра у всіх його починаннях. Лев Миколайович ніколи не йшов шляхом простого запозичення, наслідування чи синтезування. Його роботи — це глибоке переосмислення, це всебічне простеження історичного утвердження своїх художніх ідеалів. Його роботи над народною піснею в кінцевому результаті відкривали надзвичайно широку і повну картину народного життя взагалі, з традиціями, вірою, прагненням. Л.Ревуцький повторив у нових історичних умовах те, що свого часу зробив наш класик Микола Віталійович Лисенко, — органічно поєднав народне і професіональне. Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л.Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій. Розмірена, виразна мелодика поєднується з напруженою складною гармонікою. Л.Ревуцький розкривав дійсність і в лірико-драматичному, і в лірико-епічному ключах. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики (Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори цих жанрів в українській музиці). Значний внесок Л.Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок. Життя і творчість Л.М.Ревуцького по праву може бути прикладом беззавітного служіння своїй Вітчизні і своєму народові для багатьох поколінь.
 
** Я надаю серйозного значення етично-моральному обличчю художника… Естетики від етики я не відділяю. /**Л.Ревуцький.**/
 
** Лев Миколайович Ревуцький є безумовно однією з найвизначніших постатей на музичному фронті Радянської України… Творча праця над багатющим пісенним матеріалом України виявила в Ревуцькому великого майстра, техніка, смак якого забезпечили його обробкам високий художній рівень і широку, цілком заслужену популярність, що виходить далеко за межі України… /**Б.Лятошинський.**/