Потебня Олександр Опанасович
(1835-1891), філолог  
Народився Олександр Опанасович Потебня 10 вересня 1835 року в селі Гаврилівка Роменського повіту Полтавської губернії (тепер с. Гришине Роменського району Сумської області) в українській дворянській родині. Атмосфера, що панувала в сім’ї колишнього офіцера, а згодом службовця, ще з юних літ сприяла серйозному захопленню хлопця поглибленим вивченням мов, історії, літератури. Маючи за плечима грунтовну загальноосвітню підготовку, Олександр Потебня вступає до Харківського університету з метою студіювання юрисдикції, але, провчившись рік, переходить на історично-філологічний факультет, який закінчує в 1856 році. Вся майбутня діяльність ученого чітко розмежовується на два основні життєві періоди. З 1860 до 1865 року — розробка філософсько-психологічної теорії мови на базі критичного осмислення ідей В.Гумбольдта і Г.Штейнталя, психологічних досліджень І.Гербарта і Г.Лотце, а також представників класичної німецької філософії, зокрема І.Канта. З 1865 до 1891 року — наукова діяльність у сфері граматики і фонетики російської, української та інших слов’янських мов із застосуванням новітніх досягнень індоєвропеїстики.
 
Майже все творче життя великого мовознавця було пов’язане з Харківським університетом. Тут він розпочинав як викладач російської словесності, тут у 1861 році захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії», тут же у 1862 році пише найзнаменитішу свою працю «Думка і мова». У тому ж році О.Потебню було відряджено до Німеччини для студій над санскритом на кафедрі порівняльної граматики індоєвропейських мов. Через рік він повертається до Харківського університету і обіймає посаду доцента кафедри слов’янського мовознавства. Значним внеском у мовознавчу науку стала праця О.Потебні «Із записок з російської граматики» (1874 р.), що була його докторською дисертацією. У ній дано порівняльно-історичне дослідження граматичної будови та всієї системи східнослов’янських мов у їх зв’язках з іншими мовами. Ця праця грунтувалася на великих даних української мови, а мова взагалі розглядалася у зв’язку з історією народу, у тісному єднанні з розвитком людської думки. З 1875 року О.О.Потебня стає професором кафедри російської мови і літератури, де й працює до кінця свого життя. Граматичну систему О.Потебні пізніше творчо використали провідні вітчизняні вчені Д.Овсянико-Куликовський, В.Ягич, О.Шахматов та ін. Велику увагу приділяв учений вивченню психології словесно- художньої творчості — «З лекцій з теорії словесності», «Із записок з теорії словесності». О.Потебню по праву вважають творцем лінгвістичної поетики. Значний внесок О.Потебня зробив у розвиток науки про народну поетичну творчість та етнографію. В умовах жорстокого гноблення царизмом найменших проявів усього національного О.Потебня постійно повертався до історії української мови і літератури, до витоків усної народної творчості. Він теоретично обгрунтував невід’ємне право кожного народу розвивати та реалізовувати свої духовні набутки за допомогою рідної мови, оскільки «немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки». Помер О.О.Потебня 29 жовтня 1891 року, похований у Харкові. Ім’я О.Потебні носить Інститут мовознавства АН України.
 
Початок діяльності Олександра Потебні припадає на 60-ті роки XIX століття — на час, коли відбувалася активізація соціальних рухів як спротив реакційним проявам самодержавства. На загальній хвилі підйому суспільної самосвідомості формувалася спрямованість світогляду вченого, його позиція гуманіста й демократа. У цей же час в Україні все сильніше починає відчуватися вплив західних ідей, зокрема представників німецького ідеалізму Канта, Фіхте, Шеллінга. Доступними стають роботи В.Гумбольдта, які мали вирішальне значення для формування наукових поглядів Олександра Опанасовича Потебні. Він вивчає романтичну систему В.Гумбольдта, асоціативну психологію І.Гербарта, Г.Лотце, психологічне мовознавство Г.Штейнталя, об’єднує їх, і це дозволило виступити йому фундатором нового напрямку в мовознавчій науці. Глибоке й зацікавлене вивчення й осмислення вищеозначених теоретичних джерел забезпечило формування і майбутній розвиток особливих поглядів ученого, що тим чи іншим чином позначилися на постановці й розв’язанні ряду філософських та естетичних проблем. Свої наукові дослідження О.Потебня розпочав з відповідей на питання, які свого часу було піднято в німецькій філософії та мовознавстві, — про відношення мови до мислення. Всебічний і конструктивний розгляд цих положень неминуче підводить у свою чергу до розв’язання питань щодо походження мови, до констатації того, що спроба усвідомити початок людської мови неможлива без з’ясування значення слова для думки і рівня його взаємозв’язку і взаємозалежності як з духовним життям взагалі, так і нації зокрема. Основоположним принципом для О.Потебні було те, що в будь-якому разі поза словом і до слова є думка. Слова тільки служать означенням певного перебігу чи розвитку думки. Заглиблюючись у свої наукові розвідки, вчений ніколи не відступав від свого, так би мовити, наскрізного завдання — з’ясувати механізм об’єктивування чуттєвих знань даних індивідуального психічного життя як процесу послідовних форм людського пізнання. Спираючись на досягнення своїх попередників, творчо переосмислюючи їх, О.Потебня приходить до незаперечної констатації зв’язку мови з думкою. Якщо В.Гумбольдт доводить тотожність мови і духу — «без мови нема духу і, навпаки, без духу нема мови», то наш знаменитий земляк пішов значно далі, стверджуючи, що «царина мови далеко не збігається з цариною думки. В середині людського розвитку думка може бути пов’язана зі словом, але на початку вона, певно, ще не доросла до нього, а на вищому ступені абстрактності покидає його, як те, що не задовольняє її вимог…» Слово необхідне для втілення нижчих форм думки в поняття. За допомогою слова «вперше людина творить свою думку». Відповідно мова — засіб не вираження вже готової думки, а створення. Мова є необхідне доповнююче вдосконалення мислення «духу без мови не буває, бо витворюється він за допомогою мови, і мова в цьому є перша за часом подія». Фундаментальним положенням О.Потебні є твердження про те, що мова становить особливу форму людської діяльності. «Мова є засіб не виражати готову думку, а створювати її… вона відображає не світоспоглядання, яке склалося, а діяльність, яка його складає». На основі вчення про мову як пізнавальну діяльність О.Потебня вбачає в історії, в психологічних спостереженнях сучасних нам процесів мислення — розгадку до того, як здійснювалися ці процеси на початку життя людства. Слово виступає в нього не тільки виразником значення, але й носієм усього попереднього досвіду як людини, так і нації. «У слові ми розрізняємо зовнішню форму, цебто виразний звук, зміст, який об’єктивується за допомогою звука, і внутрішню форму, або найближчу етимологію значення слова, той спосіб, яким висловлюється зміст… Внутрішня форма слова є відношення змісту думки до свідомості; вона вказує, як уявляється людині її власна думка. Цим тільки можна пояснити, чому в одній і тій же мові може бути багато слів для означення одного і того ж предмета і, навпаки, одне слово, цілком відповідно вимогам мови, може означати різні предмети». Переконливо, всебічно обгрунтовано й виважено доводить свої твердження О.Потебня, як саме через внутрішню форму слова здійснюється неминуча суб’єктивізація об’єктивного світу, мовби наочно ілюструючи висновки про те, що думки того, хто говорить, і того, хто його розуміє, збігаються між собою тільки в слові. Глибокі знання основ мовознавства дозволили О.Потебні зробити надзвичайно цікаві й важливі дослідження зразків усної народної творчості, проблем міфології взагалі. Проголосивши основоположними твердження «Народ — це мова», «Мова є засіб розуміти самого себе», український вчений багатьом просто відкрив очі на речі, які об’єктивно зневажалися або ж вважалися за другорядні й неважливі. Ще й до сьогодні ми маємо багато суспільних проблем саме тому, що не можемо до кінця усвідомити простої істини: мова складає духовну сутність народу. Знання цього, а відтак і дотримання відповідних справедливих вимог щодо цього у повсякденній практичній діяльності, зняло б дуже багато суспільних проблем.