Кучма Леонід Данилович
(1938 р. н.), Президент України (1994-1999). Переобраний на другий строк президентства 14.11.1999 р.  
Народився Л.Д.Кучма на Чернігівщині, в селі Чайкине Новгород-Сіверського району. Батько, Данило Прокопович, загинув на фронті у 1944 р. Мати, Параска Трохимівна, залишилася з трьома малими дітьми на руках. У невеликому Чайкиному була лише початкова школа, тому Леонід закінчує десятилітку в селі Костобобрiв. Однокласники згадують феноменальну пам’ять, завдяки якій він буквально всотував знання безпосередньо на уроках, зі слуху. Любов до точних наук, мрія стати учителем фізики і математики привели у 1955 р. сiмнадцятилітнього Л.Кучму до Дніпропетровського державного університету. З першої ж спроби Леонід вступає на фізико-технічний факультет. Факультет був особливим. У ті часи (доба хрущовської «відлиги»), що позначилися в СРСР певною лібералізацією, відмовою й офіційним засудженням «крайнощів» тоталітарного сталінського минулого, на міжнародній арені рівночасно набирала обертів «холодна війна», а відтак — гонка озброєнь. Радянський Союз гарячково створював власний ракетно-ядерний щит. Однією з складових його інфраструктури і став новий факультет Дніпропетровського університету, заснований лише за три роки до вступу Л.Кучми. Мрії вчорашнього сільського хлопця підігрівала атмосфера таємничості та елітності, що оточувала фізтех, а ще, безперечно, стипендія у 450 тогочасних рублів (студенти інших факультетів одержували лише 190 руб.). Вступникові пощастило: у нього взагалі могли не взяти документів, адже бракувало ледь не головного із них — паспорта. По-кріпосницьки прикутим до колгоспів селянам їх тільки (і то вкрай неохоче) почали видавати. Але він як син фронтовика мав пільги… На фізтеху вирувало інтелектуальне і культурне життя, тут працювали чудові викладачі, на факультетські вечори потрапити було неможливо — у залі зазвичай бракувало місць. Два роки поспіль студенти навiть не могли здогадуватися, кого саме з них готують, — вони отримували тільки загальнотехнічну освіту. Лише по закінченні другого курсу всіх зібрали за зачиненими дверима й оголосили, що вони — майбутні конструктори ракет. Студентам надали право вибирати одну з трьох можливих спеціалізацій. Леонід віддав перевагу проектуванню ракетних двигунів. 1958 р. студенти-старшокурсники поїхали працювати на цілинні землі. Леонід Кучма з однокурсниками потрапив у село Купіно Новосибірської області, навколо якого простягалися неозорі поля. Призвичаєний до важкої сільської роботи, юнак залюбки працював трактористом-комбайнером, за що й отримав першу у своєму житті нагороду — медаль «За освоєння цілини». 1960 р. Леонід Кучма успішно закінчує Дніпропетровський державний університет ім. 300-річчя возз’єднання України з Росією, отримавши диплом з відзнакою і розподіл на КБ «Південне», один із основних осередків розробки радянської ракетної техніки. Це був передній, «фронтовий» край науки, технології, промисловості, організаційної роботи. «Південмаш» був ядром велетенського утвору загальносоюзного масштабу. На ньому були «зав’язані» десятки й сотні розробників: інститути, конструкторські бюро, підприємства Києва, Москви, Ленінграда, Харкова, Воронежа, Бійська, Єревана тощо. Флагман відповідав за результати своєї роботи тільки перед найвищим партійно-державним керівництвом України. Леонід Кучма прийшов на унікальне підприємство молодим дипломником і відразу почав працювати на дуже відповідальній ділянці Конструкторського бюро — у секторі розробки елементів автоматики ракет. На кожному працівникові сектора лежала величезна відповідальність: відмова будь-якого елемента автоматики в кращому разi перетворювала ракету на металобрухт, у гіршому — коштувала людських життів. У ці роки сформувалися прикметні риси характеру Л.Кучми — ретельність, виваженість, бажання все припасувати і прилагодити аж до оптимальної надійності. Й до сьогодні на українських ракетах стоять розроблені молодим інженером піроклапани. Чотири покоління стратегічних ракет, розроблених на КБ «Південне», — СС-24, СС-18, космічні носії «Космос», «Інтеркосмос», «Циклон», «Зеніт», понад 400 супутників — успішно конкурували з витворами команди славетного С.П.Корольова. І в цьому є частка заслуги Л.Кучми, наполеглива праця якого невпинно піднімала його службовими сходами: інженер (1960—1964), старший інженер (1964—1966), провідний конструктор групи комплексу КБ «Південне» (1966—1972), помічник головного конструктора (1972—1975), секретар парткому КБ (1975—1980), секретар парткому ВО «Південмаш» (1980—1982), перший заступник начальника і генерального конструктора КБ «Південне» (1982 —1986), генеральний директор ВО «Південмаш» (1986—1992). І в конструкторській, і у виробничій, і в громадській роботі Леонід Данилович учився підбирати команду однодумців, уважно прислухатися до їхньої думки й був готовий брати на себе відповідальність за вироблене спільними зусиллями рішення. Високо цінував конструктора Л.Кучму славнозвісний академік М.К.Янгель (1911—1971), з 1954 р. — головний конструктор СКБ «Південне». Саме з його «подачі» Л.Кучма став заступником начальника КБ. Л.Кучма ніколи не любив «потьомкінщини» і волів мати власний неупереджений погляд на речі. За це його не завжди любили в «рідному» міністерстві і в апараті ЦК КПУ. До того ж він ніколи не мовчав, якщо був переконаний у своїй правоті. Коли бюрократичні рогатки не дали змоги створити підсобне господарство на «Південмаші», Кучма привселюдно заявив, що «цю гнилу систему потрібно міняти». Тодішньому голові КДБ СРСР Г. Крючкову про таке вільнодумство доповідали неодноразово. Перший наказ гендиректора Л.Кучми стосувався капітальної ревізії усіх технічних рішень, прийнятих КБ, заводом і замовниками. Він наказав зняти на камеру справжню ручну працю у цехах: адже для комісій ненадовго вмикали автоматизовані лінії. Через непродуману горбачовську конверсію «Південмаш» втратив 80% виробничих потужностей, під загрозою звільнення опинилося 50 тис. робітників. За кілька місяців Л.Кучма перевів комбінат на виробництво товарів широкого вжитку, побутової техніки, тролейбусів тощо. 1992 р. тодішні керівники України запросили Л.Д.Кучму на посаду прем’єр-міністра. Мабуть, вони роз-раховували, що він, з одного боку, добрий господарник, а з іншого — у парламенті поводиться тихо. Звідки їм було знати, що Леонід Данилович завжди спершу приглядається і прислухається, перш нiж сказати, а тим більше — зробити. За своєю звичкою він не змовчав, виявивши розкрадання стратегічних нафтових запасів. Про це на весь голос заявив громадськості, звільнив з посади директорів нафтопереробних заводів. Втім, за кілька днів їх поновили... Не зустрів новий прем’єр розуміння і з боку парламенту. Він прагнув приборкати злочинність — силові структури не були до цього готові. Нацбанк, Фонд держмайна, процес приватизації — усі ключові установи були йому непідконтрольні. Леонід Данилович упевнився, що даремно вимагає реальних повноважень,— його лише бажали використати у великій політичній грі. Л.Кучма сам подав у відставку з посади прем’єра, очолив Українську спілку підприємців та промисловців і почав підготовку до президентської кампанії. Як людина, що звикла брати відповідальність на себе, він був глибоко переконаний: його знання і досвід потрібні Україні. У біографічному контексті перемога Леоніда Даниловича Кучми на президентських виборах 1994 р. не виглядає несподіванкою: він просто реалізував набуті навики — зібрав сильну команду, розробив «техплан», послідовно провів його у життя. І почав виводити Україну із страшного інфляційного шоку 1992—1993 рр., піднiмати «лежачу» економіку. Дуже легко завжди списувати усі гріхи й негаразди на діючого Президента. Вони очевидні й болісні. Але слід пам’ятати, що саме його зусиллями вдалося відвернути набагато гірші варіанти розвитку подій, зокрема фінансово-економічний обвал на кшталт російського або ж «чеченізацію» чи «балканізацію», тобто громадянське протистояння і кровопролиття. Активна зовнішньополітична та зовнішньо-економічна діяльність дозволила вирішити такі нагальні проблеми, як уладнання територіальних претензій Румунії, підписання і ратифікація Великого російсько-українського договору й угоди по Чорноморському флоту. Україна отримує вкрай потрібні енергоносії. За безпосередньої участі Л.Кучми здiйснилася інтеграція України до європейських і світових структур: відбувся вступ до Ради Європи, укладено угоди з Євросоюзом та іншими міжнародними об’єднаннями. У внутрішній політиці Леонід Кучма відзначається обережною послідовністю і передбачуваністю. Його зусиллями врегульовано надзвичайно складну проблему кримського сепаратизму. Завдяки ініціативі Президента держави Верховна Рада України 28 червня 1996 р. ухвалила довгоочікувану Конституцію України. Врятовано стратегічно важливу для України аерокосмічну галузь, яскравими успіхами якої останніх років стали проекти «Морський старт» і «Глобал Стар». Утримується стабільність національної валюти. Завершується приватизація, розвиваються реальні елементи ринкової економіки — вільні економічні зони. Зміцнено підмурок відродження й оновлення вітчизняного виробництва. Ще на початку свого президентства Леонід Кучма окреслив основні напрямки розвитку України в доповіді «Курсом ринкових реформ» і з того часу не відступав від них ані словом, ані ділом. Він прагне виходу українського народу на шлях світового цивілізованого розвитку і протистоїть спробам повернення країни до часів тоталітарного минулого. Президент переконаний: «Добром, порядністю і рішучістю дій на обраному шляху ми збудуємо кращу Україну».
 
** /*З ВИБОРЧОЇ ПРОГРАМИ Л.КУЧМИ*/
 
Закон понад усе і один для всіх. Судова реформа. Президентські гарантії прав та свобод громадян. Попередження злочинів і невідворот-ність покарання. Джерела прибутків — під контроль держави і народу. Викоренення корупції. Надійні гарантії тим, хто працює. Національна програма соціально-економічного розвитку — основа суспільного договору. Її виміри: темпи економічного зростання — не менше 7% щороку, створення 1млн. нових робочих місць, збільшення реальних доходів населення у 1,6 раза, їх захист від інфляції. Випереджаюче зростання заробітної плати. Адресну допомогу — соціально незахищеним. Соціальний захист безробітних. Компенсація знецінених заощаджень громадянам та ошуканим вкладникам. Професійна реабілітація. Зайнятість та пільги інвалідам. Пенсійна реформа: підвищення мінімального рівня пенсій, розмір пенсій — залежно від стажу і трудового внеску. Інтелекту нації — суспільну повагу та захищеність. Обов’язкова середня освіта, рівні можливості для безкоштовної вищої. Запровадження пільгового кредитування студентів. Підвищення зарплати вчителям, викладачам, науковцям. Зменшити податковий тягар. Спрощення податкової системи і суттєве зниження податків. П’ятирічний мораторій на зміни у податковому законодавстві. Захист платників податків. Стимулювати приватну ініціативу. Зміцнення середнього класу. Надійний захист приватної власності. Створення можливостей для кожного, хто хоче і може розпочати власну справу через мікрокредитування, іпотеку, пільгове оподаткування. Промисловості, науці, технологіям — світовий рівень. Збільшення до 2% ВВП державного фінансування науково-технічної сфери. Державна підтримка високотехнологічних галузей. Стимулювання експорту високотехнологічної продукції. Селу — нові можливості. Завершення земельної реформи. Вільний розвиток усіх форм господарювання. Сприяння колективним, приватно-орендним, фермерським та особистим підсобним господарствам. Селу — сучасний вітчизняний трактор і комбайн. Справедлива цінова політика. Розвиток ринку сільськогосподарської продукції та продовольства. Іпотечне кредитування. Державна підтримка соціального розвитку села. Зовнішня політика — проукраїнська. Позаблоковість і стабільне партнерство з усіма демократичними країнами світу. Стратегічне партнерство з Росією та іншими державами. Активна робота по збереженню старих і завоюванню нових ринків українських товарів. Гарантії захисту громадян України за кордоном. Розвиток господарських міжрегіональних зв’язків. Спрощення режимів перетинання кордонів. Зміцнення зв’язків зі світовим українством.
 
** Україна має загальнонаціонального Президента Перемога Леоніда Кучми на президентських виборах в Україні свідчить про те, що Україна «як єдина і соборна держава» відбулася, — заявив глава виборчого штабу Іван Курас. За його словами, «нарешті Україна має загальноукраїнського і загальнонаціонального Президента», про що свідчать результати голосування. І.Курас навів дані, згідно з якими Л.Кучма здобув підтримку 56,25 відсотка виборців, а його опонент лідер Компартії Петро Симоненко — 37,77 відсотка. За словами керівника штабу, навіть у тих регіонах, де перемогу здобув П.Симоненко, «не можна говорити про повну перемогу комуністів». Це, за його словами, підтверджує голосування «східних форпостів України — Донецька, Харкова, Дніпропетровська і Сум». І.Курас підкреслив, що результати Л.Кучми свідчать «про вибір усього українського народу». В результаті, вважає глава виборчого штабу Л.Кучми, було здобуто «велику перемогу», внаслідок якої Л.Кучма дістав опору «для прискорення реформ, продовження політичних перетворень». Він переконаний, що обрання діючого Президента на другий термін матиме «ще більшу підтримку і з боку міжнародного співтовариства». /**Інтерфакс-Україна.**/