Крушельницька Соломія Амвросіївна
(1872-1952), співачка (лірико-драматичне сопрано), педагог  
Соломія Амвросіївна Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в селі Білявинцях на Тернопільщині в сім’ї священика Амвросія Крушельницького. Дитинство її пройшло у селі Біла під Тернополем. Маленькою навчилася грати на фортепіано, а в десятирічному віці співала в хорі «Руської бесіди» у Тернополі. У 1891-1893 роках навчалася у Львівській консерваторії, яку закінчила зі срібною медаллю та дипломом з відзнакою. 15 квітня 1893 року дебютує у Львівській опері в партії Леонори («Фаворитка» Г.Доніцетті») та Сантуцци в опері «Сільська честь» П.Масканьї. Після знайомства з італійською співачкою Джеммою Беллічоні, що перебувала у Львові на гастролях, Крушельницька їде у Мілан, де навчається з травня 1893 року в студії професорів Копті та Фаусти Креспі. 1894 року підписує контракт із Львівською оперою, співає в операх «Фауст», «Трубадур», «Бал-маскарад», «Африканка», «Галька». Листується з письменниками Михайлом Павликом, Іваном Франком. З січня 1895 року співає у Львівській опері в «Манон Леско», згодом студіює у Відні у професора Генсбахера. Того ж року співає у Краківській опері. 1896 року здійснює гастролі в Кремоні, Зарі, Кракові, Трієсті. З листопада 1896 року по березень 1897 року Крушельницька у складі італійської трупи брала участь у тридцяти п’яти виступах в Одеському оперному театрі. 1897 року гастролює у Південній Америці, Бергамо, Пармі. 1898 року запрошена до Варшавського оперного театру, співає у Петербурзі, Коломиї, Бережанах. 1902 року — гастролі у Парижі. 1906 року — успішні гастролі в Буенос-Айресі та дебют у «Ла Скала» в Мілані в опері Р.Вагнера «Саломея» під диригуванням Артуро Тосканіні. 1908 року — гастролі в Єгипті, де Крушельницька співає разом з Пуччіні. 1909 року Крушельницька одружується з італійським адвокатом, мером міста Віареджо Чезаре Річчоні. 1920 року востаннє виступила у театрі «Ла Скала» в операх «Лорелея» та «Лоенгрін», відтоді займається концертною діяльністю. 1925 року бере участь у концерті на запрошення королеви Італії. У 1927-1928 роках здійснює велике турне по США та Канаді. 1929 року відбувся прощальний концерт співачки в Академії Санта Цецілія у Римі. 1937 року помер Чезаре Річчоні. 1939 року співачка приїжджає на батьківщину, провідати рідних, але у зв’язку з початком другої світової війни залишається у Львові. Після вступу радянських військ терпить злигодні, байдужість влади. У той час починає хворіти, просить дозволу виїхати в Італію, де залишився її будинок, але їй не дозволяють. 1946 року нарешті дістає місце професора у Львівській консерваторії. 1947 року у Львові відбувся прощальний концерт 75-річної співачки для земляків. 1952 року їй присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв УРСР. До кінця життя Соломія Крушельницька викладала у консерваторії. Померла від раку горла 16 листопада 1952 року. Похована у Львові, на Личаківському кладовищі.
 
Відомий італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі свого часу зазначав, що у перші десятиріччя ХХ століття на оперних сценах світу царювали чотири видатні співаки: Баттістіні, Карузо, Тітта Руффо, Шаляпін. Досягти їх висот спромоглася лише українська співачка Соломія Крушельницька. Родом з невеликого села Білявинці, вона зуміла піднятися завдяки своєму таланту і наполегливості й досягти вершин співацької майстерності, виконувати найскладніші оперні арії. Вона виступала на кращих оперних сценах, прославлені композитори, диригенти, співаки Джакомо Пуччіні, Леонкавалло, Артуро Тосканіні, Ріхард Штраус, Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Тітта Руффо співали разом з нею або були її палкими прихильниками. Як згадував великий іта-лійський диригент Артуро Тосканіні, який був дуже скупий на похвалу співакам, Соломія Крушельницька була неперевершена в операх Вагнера, Штрауса, Піццетті, Каталані, Пуччіні. Особливо вславилася співачка виконанням творів одного з найскладніших для виконавців композитора — Ріхарда Вагнера. Здобувши добру школу італійського бельканто, Соломія Крушельницька, щоб опанувати драматичну музику Вагнера, пішла на сміливий для будь-якого співака крок — змінити манеру й стиль і опанувати німецьку школу виконання. Незважаючи на те, що вона була свідком провалу однієї з Вагнерових опер в Італії через складність її для співаків, Соломія Крушельницька протягом кількох місяців студіює німецьку музику у віденського професора Генсбахера й стає однією з найкращих у світі виконавиць сопранових партій в операх Вагнера, в яких, за її висловом, «не один співак собі карк скрутив». За свідченням тогочасних музичних критиків, які писали про участь Крушельницької в операх Р.Вагнера «Тангейзер», «Лоенгрін», з нею не могли зрівнятися у виконанні характерів німецьких жінок-героїнь навіть найвидатніші німецькі співачки. Молода артистка з України наприкінці XIX століття співала провідні партії в найкращих театрах Італії й швидко завоювала визнання вимогливої італійської публіки. Вона продовжувала опановувати таємниці вокального і драматичного мистецтва, які після Вагнерових опер долалися вже легше й швидше. З нею намагаються укласти контракти провідні театри світу, преса сповнена схвальних відгуків про її чарівний голос і високу техніку виконання. Вся театральна Європа кінця XIX — початку ХХ століття, незважаючи на те, що в той час творили інші видатні співаки, була зачарована Соломією Крушельницькою. Після шаленого успіху під час гастролей у Південній Америці артистка співала у Бергамо, рідному місті славетного композитора Дж.Россіні, куди її запросили на урочистості з нагоди 100-річчя від дня народження славетного земляка. А потім виступала в театрах Парми та Удіне. Італійська «Gazzetta di Рarma» писала про її виступи: «Як тільки Крушельницька знову приїхала до Італії, запопа-длива антреприза ангажувала її на поточний рік, і мешканці Парми, захоплюючись нею і аплодуючи їй в «Лоенгріні» та «Богемі», змогли особисто оцінити всі високі якості, здібності й хист, притаманні молодій артистці. Сьогодні Соломія Крушельницька є, без сумніву, однією з провідних співачок оперної сцени. Вона прекрасно модулює своїм свіжим, сильним, чистим і приємним голосом, демонструючи вміння передавати з гідним подиву багатством колориту, з ідеальною солов’їною чистотою і фіоритурою запал почуттів, простодушність і тугу». Знаний в Україні дослідник і біограф Соломії Крушельницької, Михайло Головащенко, який 1978 року видав двотомник спогадів про співачку, за матеріалами тогочасної преси наводить численні схвальні епітети, в яких змагалися рецензенти: «У широкому світі, де вона тріумфально виступала на кращих оперних сценах, її називали «незабутньою Аїдою», «єдиною в світі Джокондою», «найчарівнішою Чіо-Чіо-сан», «неповторною Галькою», «ідеальною Брунгільдою», «неперевершеною Саломеєю», «вражаючою Валькірією», «винятковою Лорелеєю»… Відомий італійський музикознавець Гвідо Маротті, друг Соломії Крушельницької, який дуже добре знав її, може, найкраще з усіх критиків характеризує цю блискучу артистку: «Ці давні спогади, що я проніс крізь роки, завжди зберігаючи в душі, сягають початку нашого століття, коли я вперше почув її голос і побачив її на сцені римського театру «Констанці» в незрівнянному образі Аїди. Вона уявлялася мені царицею Нефертіті, найяснішою дружиною Рамзеса II, або однією з жіночих фігур, що зійшли з древнього барельєфу після трьохтисячорічного кам’яного сну, щоб продовжити життя серед людей, вражаючи їх мелодійністю звуків, вогнистими рухами крутих плечей і гнучкого стану, стилізованими й ефектними жестами рук». Найбільші театри світу сперечалися за право приймати Соломію Крушельницьку, серед них і всесвітньо відомий «Ла Скала» в Міла-ні, де співачка з тріумфальним успіхом виконала кілька ролей в операх Р.Штрауса, І.Піццетті у постановці славетного Артуро Тосканіні. Співачка мала дивовижне сопрано широкого діапазону з оксамитовим тембром. Вона володіла щонайтоншими нюансами голосу й могла передавати найскладніші людські почуття. Їй було притаманне вміння імпровізації, завдяки чому її арії завжди дарували щось нове й оригінальне, що незмінно приваблювало до неї слухачів. Саме тому жоден з її образів не залишався поза увагою критики. Всебічно обдарована й освічена, Соломія Крушельницька мала досконалу дикцію, співала й розмовляла українською, російською, польською, німецькою, англійською, італійською та іспанською мовами. І на початку творчості, і в зеніті слави Соломія Крушельницька завжди включала до своїх програм українські народні пісні, твори М.Лисенка, С.Людкевича, О.Нижанківського, А.Вахнянина, Д.Січинського. Вона включала до програм і пісні інших народів світу, проте завжди закінчувала концерт українською. «Вона мені як храм. Я чую в ній органи», — говорила вона про українську пісню. В одному з листів до свого друга Михайла Павлика вона писала 1894 року: «Витримаю до кінця і переконаю всіх песимістів наших, що й руська душа є здібна обняти хоч би й найвищий вершок в артизмі, та й тим самим потягну других за собою...» Соломія Крушельницька, подорожуючи світом, завжди була зв’язана з батьківщиною, зі своїми рідними, близькими, друзями. Великий вплив на неї справили Михайло Павлик, Іван Франко, Микола Лисенко. Довгорічну й щиру дружбу вона підтримувала з Василем Стефаником, Ольгою Кобилянською. У 1911 році Крушельницька приїхала в Україну на сторіччя з дня народження видатного українського поета Маркіяна Шашкевича й виступила з концертами у Львові, Чернівцях, Перемишлі. А вже наприкінці життя вона всі свої сили віддавала молоді у Львівській консерваторії, дуже тішачись кожному обдарованню. І в своєму останньому концерті у Львівській опері 1947 року Крушельницька, якій було тоді сімдесят п’ять, чарувала слухачів глибиною свого яскравого голосу, немов повернувшись у далекі роки своєї блискучої молодості. Поховали велику артистку на Личаківському кладовищі поруч із могилами її великих друзів — Івана Франка та Михайла Павлика.
 
** Микола Лисенко з жалем зазначав не раз, що українці позбавлені можливості створити відповідні умови для своїх видатних митців, які примушені мандрувати, як Соломія Крушельницька, по чужих країнах. /**О. Лисенко.1956.**/
 
** Вона справді ідеальна, ця шляхетна і чарівна синьойорина з тендітною і стрункою постаттю... Співає ніжно, мелодійно, захоплююче, а її чистий і дзвінкий голос широкого діапазону відмінно інтонований. /**«Gazzetta di Parma». 1897.**/