вулкани
вулканы - volcano - *Vulkane - геологічні утворення, що виникають над каналами і тріщинами в земній корі, по яких відбуваються виверження лави, гарячих газів та уламків гірських порід. Залежно від складу і в’язкості продуктів виверження розрізняють конусо- та куполоподібні, щитові й масивні вулкани. Основною причиною виверження вулкана є тиск газів у магмі. Вулкани поділяють на діючі (виверження чи прояви діяльності мали місце за останні 3500 років), потенційнодіючі (виверження 3500…13500 років тому), умовно згаслі (зберегли свої зовнішні форми) і згаслі. Всього на Землі відомо понад 1340 вулканів, з них близько 950 діючих. На думку деяких дослідників, найбільшим вулканом Землі є Йєллоустонський (шт.Вайомінг, США), який належить до згаслих (останнє потужне виверження відбулося 600 тис. р. тому). Але за останні 100 років зафіксовано підняття центру кальдери цього вулкана на 8 м, що свідчить про збільшення внутрішнього тиску. Cильними виверженнями відомий В. Кракатау, який знаходиться в Зондській протоці між о-вами Ява і Суматра, вис. 813 м - під час його виверження у 1883 р випало понад 18 км3 попелу, воно викликало цунамі (20 м) і призвело до десятків тис. жертв. Найбільш катастрофічними в історії людства також вважаються виверження індонезійського вулкану Тоба (74 тис. років назад, у 1815 р.). Щорічно на Землі спостерігається бл. 50 вивержень вулканів. Залежно від форми підвідних каналів розрізняють вулкани центральні й тріщинні, за глибиною магматичних вогнищ — мантійного (30…70 км і більше), корового (5…45 км) і мішаного живлення. Вулкани частіше за все розташовані в тектонічно активних областях, найбільше їх — на острівних дугах і в горах. В. Землі виносять на поверхню в сер. не менше за 5-6 км3 вулканіч. матеріалу на рік, приблизно 80% якого припадає на підводні вулкани і лише 20% на наземні. Найбільш інтенсивне винесення вулканіч. матеріалу (бл. 4 км3 на рік) відбувається вздовж рифтових зон серединно-океанічних хребтів. Макс. відносна висота (перевищення вершини конуса над основою) діючих В. Землі досягає в океанах - 9 км, в острівних дугах - 6 км, в гірських спорудах - 3 км. В океанах відомі тільки В. мантійного живлення (Кілауеа на Гавайських о-вах, Тейде на о. Тенеріфе та ін.), а на острівних дугах і континентальних платформах - мантійного, корового і змішаного (Ключевська Сопка, Шивелуч і Каримська Сопка на Камчатці, Кіліманджаро в Африці, Везувій в Італії і т.д.) живлення, в гірських спорудах - тільки корові (Ельбрус на Кавказі, Лассен-Пік в Півн. Америці, інш.). У залежності від кількості, співвідношення вулканіч. продуктів (газоподібних, рідких і твердих), в'язкості лав виділені чотири гол. типи вивержень: ефузивний, змішаний, екструзивний і експлозивний, або, відповідно, - гавайський, стромболіанський, купольний і вулкановий.