ПАСТИРСЬКИЙ - ПАСТОРАЛЬНИЙ - ДУШПАСТИРСЬКИЙ

Донедавна було досить легко розрізнити, коли в українській мові вживати слово пастирський, а коли - пасторальний. У СУМ-і читаємо, що пастирський - це прикметник до пастир, наприклад: пастирське серце, пастирський обов'язок, а навіть пастирський пес (оскільки, за СУМ-ом, пастир має і «застаріле» значення «пастух»). Пасторальний - це прикметник до пастораль («У європейській літературі й мистецтві XIV-XVIII ст. - жанр, який характеризується ідилічним зображенням пастухів і пастушок на лоні природи, а також твір такого жанру»). Також СУМ подає слово пасторський - прикметник до пастор.

Таке обмеження слова пасторальний до художньої сфери не можна вважати нововведенням радянської доби, оскільки, за свідченням Індексу української католицької періодики Галичини 1871-1942 А. Кравчука (Львів: Свічадо, 2000), у довоєнній УГКЦ слово пасторальний ніколи не вживалося у церковній сфері: вживали або слово пастирський (в окремих словосполученнях, переважно стосовно єпископа: пастирське послання, лист, візитація), або найчастіше слово душпастирський (стосовно особи і всіх аспектів діяльности пастиря). Ці прикметники походять від іменників пастир, душпастир. Форма пастирство в Індексі не зустрічається.

Ситуація дещо змінилась останніми роками, коли українською мовою почали активніше перекладати західні пособорові документи й матеріяли про пастирську працю, життя і церковні структури. Характерним для цих пособорових матеріялів є те, що поняття «theologia pastoralis» набуло ширшого значення через розширення розуміння служіння Церкви супроти світу. З одного боку, поняття «theologia pastoralis» вже не обмежувалось, як це було перед Собором, до діяльности рукоположених служителів у Церкві (тобто клиру), а передбачало участь і нерукоположених осіб (тобто мирян) у служінні Церкви; з іншого боку, поняття пастирського служіння («ministerium pastoralis») вже не обмежується до сфери проводу-керівництва, а містить різні аспекти опіки над потребуючими, і взагалі всього, що стосується життя і діяльности Церкви серед суспільства. Типовим для тієї нової ситуації є єпархіяльні й парохіяльні Пастирські ради, а також різні пастирські програми, які стосуються всіх аспектів парохіяльного життя і в яких миряни відіграють важливу роль. Документ II Ватиканського Собору про Церкву в сучасному світі (Gaudium et spes) називається Душпастирською конституцією (pastoralis) не тому, що його написали пастирі або що він стосується лише пастирів, але тому що він стосується пастирської місії Церкви у світі в широкому значенні. Отож на Заході термін pastoralis щораз частіше вживається на позначення діяльности мирян.

Однак відмінність між старим і новим розумінням не тільки в тому, що до колишньої сфери духовенства долучаються миряни. За висловом К. Рагнера і Г. Форґрімлера, коли давніше theologia pastoralis розробляла мов «тактику» конкретних аспектів діяльности Церкви (тобто клиру), нове поняття theologia pastoralis має за завдання розробляти «стратегію» всієї діяльности Церкви серед світу, включаючи й мирян¹. У певному сенсі можна сказати, що theologia pastoralis у новому значенні поєднала під одним поняттям те, що давніше називали апостольство мирян, із душпастирством духовенства.

Останнім часом щораз частіше в греко-католицьких колах трапляється уживання форми пасторальний як відповідника західного pastoralis у новому, ширшому значенні. Введення до богословського лексикону терміна пасторальний, який має ширше значення, поряд із термінами пастирський, душпастирський, які стосуються лише пресвітера і єпископа, тобто рукоположених пастирів, виправдане. Таке розв'язання вже має свою підставу в українській мові, тому що, на відміну від західних мов, де єдиний термін pastoralis вживається і у церковному, і в мистецтвознавчому чи сільськогосподарському значенні, в українській мові ці сфери вже позначаються окремими термінами: особа й діяльність пастиря терміном пастирський, а весь ширший контекст того, що пов'язане з пастирем, - пасторальний. Новизна полягає в тому, що до мистецтвознавчого значення лексеми пасторальний додається богословське значення, яке є метафоричним, по лінії євангельських метафор «духовної пастви», «духовних овець»².

А як вирішувати, коли вживати пастирський, а коли пасторальний, особливо при перекладі зі західних мов, які мають тільки один термін (pastoralis)? Поняття «пасторальний» ширше і включає поняття «пастирський» («душпастирський»). Все, що є пастирське (і душпастирське), міститься в понятті «пасторальний», хоч терміни пастирський і душпастирський зберігають своє обмежене значення. Тому, якщо йдеться про служіння рукоположених й нерукоположених осіб, немає потреби повторювати обидва терміни (дискутували про пастирські й пасторальні ініціятиви), бо пасторальне охоплює й пастирське. Також не треба відділяти чи протиставляти пастирське богослов'я (для семінаристів) і пасторальне богослов'я (для світських богословів); і ті, і ті вивчають те саме пасторальне богослов'я, хоч семінаристи мають додаткові частини про своє пастирське служіння. Під час вивчання предмета світські богослови виконують пасторальну практику, а практика, яку виконують семінаристи, може називатися пасторальною чи пастирською ³.

У передрадянському богослов'ї для позначення всіх аспектів життя й діяльности пастирів частіше використовували термін душпастирський, ніж термін пастирський. Можливо, термін душпастирський походить від латинського cura (pastoralis) animarum (англ. care of souls) і запозичений у Галичині від польського duszpastersky. Нині у пастирській термінології західних мов майже немає такої згадки про душі (хоч вона збереглася, наприклад, у польській мові), що свідчить, мабуть, про те, що на людину і її потреби слід дивитись цілісно, не відокремлюючи її душі від цілости. Хоч термін душпастирський мало вживається у православній сфері, уважаємо, що він має свій позитивний сенс, оскільки він нагадує пастирям, що вся їхня діяльність має бути скерована до плекання духовного життя їхньої пастви, а не тільки суспільного.

Рекомендація ІБТП

Терміни пастир і пастирський вживаються на означення особи й діяльности рукоположених служителів, тобто єпископів і священиків: пастирське послання, пастирський досвід, пастирська ревність, пастирське завдання тощо. Ці терміни майже не стосуються дияконів.

Терміни душпастир і душпастирський функціонують так само, як пастир і пастирський, крім деяких словосполучень: пастирське послання, пастирська візитація.

Термін пасторальний позначає широке поняття, він вживається для означення всіх аспектів церковної діяльности, пов'язаних і з мирянами, і з душпастирями. Проте не слід його вживати щодо того, що стосується лише душпастирів⁴.

¹ К. Рагнер, Г. Форґрімлер. Короткий Теологічний Словник. Львів 1996, с. 537.

² Хоч запровадження прикметника пасторальний у церковний вжиток має своє семантичне виправдання, існує термінологічна нерегулярність в тому, що це церковне значення стосується тільки прикметника (пасторальний), а не його іменника, тобто, іменник пастораль не має церковного значення. Така аномалія має свій частинний прецедент в українській мові, коли поряд з прикметником суспільний (від суспільство) почали уживати термін соціяльний без іменникової основи. Щойно згодом з'явився термін соціюм, але у вужчому значенні, ніж прикметник соціяльний.

³ В латинській мові існує лише один прикметник (pastoralis), його вживають для позначення ширшого поняття. У вужчому значенні (стосовно духовенства) вживають термін ministerium ordinatum (рукоположене служіння) або подібне. У виборі між термінами пастирський і пасторальний можна керуватись правилом: якщо контекст дозволяє вжити термін душпастирський - вживати термін пастирський; якщо ні, вживати пасторальний.

⁴ Приклад правильного розрізнення: «Священики беруть участь у загальній пасторальній діяльності Церкви, однак не мають забувати про специфіку своїх пастирських обов'язків».