Термінологічно-правописний порадник для богословів та редакторів богословських текстів (Інститут богословської термінології та перекладів)
ПРЕСВІТЕР - СВЯЩЕНИК - ЄРЕЙ
Терміни пресвітер і священик не слід уважати абсолютними синонімами, у перекладах слід зберігати таку відповідність: πρεσβύτερος, presbyter - пресвітер, ίερεύς, sacerdos - священик (див. Катехизм Католицької Церкви, 2002, 1536-1568).
Пресвітер - термін, який вказує на особу (і посаду) християнського пастиря, який у церковній єрархії нижчий від єпископа і вищий від диякона. Цей термін охоплює всю діяльність цього пастиря супроти християнської громади: провідничу, навчальну й освячувальну.
Священик - термін, який стосується одночасно, але в різний спосіб, і всіх охрещених у Церкві, і самих священнослужителів. Термін священик стосується кожного християнина, оскільки через хрещення і миропомазання має участь у царськім, пророчім і священичім служінні Христа. Стосовно священнослужителів, термін священик, з одного боку, вужчий від терміна пресвітер, оскільки стосується лише освячувальної (тобто богослужбової) функції пастиря, а з іншого - ширший, оскільки дияконський, пресвітерський та єпископський стан становить три ступені службового священства в Церкві. Термін священик вказує на одну функцію пресвітера - його священнослужіння, а термін пресвітер - на всі три його пастирські функції.
Популярно термін священик вживається стосовно пресвітера, однак у богословських текстах такий вжиток не є відповідним. Наприклад, богословсько неточним є вираз: «Християнське богослуження звершується всією спільнотою: народом Божим зі своїм священиком», тому що не священством пастир відрізняється від решти спільноти, а службовим священством. Точніше: «зі своїм пресвітером» або «пастирем» або «священнослужителем». Так само неточним є вислів: «Є три ступені церковної єрархії: диякон, священик і єпископ», тому що другий ступінь відрізняється від інших не священством, а пресвітерством. Точніше: «Є три ступені службового священства: диякон, пресвітер, єпископ»1. Тому у богословських текстах потрібно концептуально розрізняти: священство, або царське священство2, - гідність і служіння всіх охрещених, священнослужіння - служіння дияконів, пресвітерів та єпископів3 та пресвітерство - служіння рукоположених осіб другого ступеня.
Аналогічний термін до терміна пресвітер - єпископ (це терміни пастирські); аналогічні терміни до термінів священикі єрей - архиєрей, святитель (це терміни богослужбово-культові); культовий аналог до терміна диякон - левіт - вийшов з ужитку.
Хоч у деяких богослужбових книгах, наприклад, Служебнику, Требнику, систематично вживають культовий термін священик (єрей) - як і архиєрей - для означення пастиря у його літургійній функції, у Архиєратиконі чин рукоположення, який стосується всього служіння пастиря, називається рукоположенням на диякона, пресвітера чи єпископа.
Тому таїнство, згідно з літургійною традицією, точніше називається таїнством рукоположення, назва походить від самого чину - як і хрещення чи миропомазання. Популярні назви таїнство священства і священичі свячення - неточні, оскільки, з одного боку, наділяють ознаками, властивими всім охрещеним, лише пастирів, а з іншого боку, наділяють ознаками, властивими всім трьом ступеням священнослужіння (або в іншій традиції - обом ступеням службового священства), лише пресвітерів.
1 Пор.: Настольная книга священнослужителя. т. 4. Москва 1983, с. 325.
2 Пор.: 1 Пт. 2:5; Од. 1:5-6; 5:9-10; 20:6. Православна традиція говорить про царське священство всіх віруючих (Настольная книга... т. 4, с. 328), а римо-католицька - про загальне священство (sacerdotium commune: Катехизм Католицької Церкви, 1547, 1591). Ці два роди священства відрізняються не ступенем, а реалією, якої стосуються. Службове священство не ставить людину ближче до Бога, ніж загальне священства, а надає їй особливі церковні завдання-служіння - відповідальність, яку людина приймає від Христа, а також особливі дари для виконання цих служінь. Див.: Христофор Станецький. Служіння Божого люду / Пер. Леся Біленька-Свистович. Львів 1998, с. 10-44, 62-83.
3 Римо-католицька традиція говорить про службове священство (sacerdotium ministeriale), але зараховує до нього тільки єпископів і пресвітерів, хоч диякони також отримують таїнство рукоположення: «існують два ступені службової участі у священстві Христа: єпископат і пресвітерат. Дияконат призначений допомагати і служити їм. Тому термін священик у нинішньому вжитку означає єпископів і пресвітерів, а не дияконів» (Катехизм Католицької Церкви, 1554).
Терміни пресвітер і священик не слід уважати абсолютними синонімами, у перекладах слід зберігати таку відповідність: πρεσβύτερος, presbyter - пресвітер, ίερεύς, sacerdos - священик (див. Катехизм Католицької Церкви, 2002, 1536-1568).
Пресвітер - термін, який вказує на особу (і посаду) християнського пастиря, який у церковній єрархії нижчий від єпископа і вищий від диякона. Цей термін охоплює всю діяльність цього пастиря супроти християнської громади: провідничу, навчальну й освячувальну.
Священик - термін, який стосується одночасно, але в різний спосіб, і всіх охрещених у Церкві, і самих священнослужителів. Термін священик стосується кожного християнина, оскільки через хрещення і миропомазання має участь у царськім, пророчім і священичім служінні Христа. Стосовно священнослужителів, термін священик, з одного боку, вужчий від терміна пресвітер, оскільки стосується лише освячувальної (тобто богослужбової) функції пастиря, а з іншого - ширший, оскільки дияконський, пресвітерський та єпископський стан становить три ступені службового священства в Церкві. Термін священик вказує на одну функцію пресвітера - його священнослужіння, а термін пресвітер - на всі три його пастирські функції.
Популярно термін священик вживається стосовно пресвітера, однак у богословських текстах такий вжиток не є відповідним. Наприклад, богословсько неточним є вираз: «Християнське богослуження звершується всією спільнотою: народом Божим зі своїм священиком», тому що не священством пастир відрізняється від решти спільноти, а службовим священством. Точніше: «зі своїм пресвітером» або «пастирем» або «священнослужителем». Так само неточним є вислів: «Є три ступені церковної єрархії: диякон, священик і єпископ», тому що другий ступінь відрізняється від інших не священством, а пресвітерством. Точніше: «Є три ступені службового священства: диякон, пресвітер, єпископ»1. Тому у богословських текстах потрібно концептуально розрізняти: священство, або царське священство2, - гідність і служіння всіх охрещених, священнослужіння - служіння дияконів, пресвітерів та єпископів3 та пресвітерство - служіння рукоположених осіб другого ступеня.
Аналогічний термін до терміна пресвітер - єпископ (це терміни пастирські); аналогічні терміни до термінів священикі єрей - архиєрей, святитель (це терміни богослужбово-культові); культовий аналог до терміна диякон - левіт - вийшов з ужитку.
Хоч у деяких богослужбових книгах, наприклад, Служебнику, Требнику, систематично вживають культовий термін священик (єрей) - як і архиєрей - для означення пастиря у його літургійній функції, у Архиєратиконі чин рукоположення, який стосується всього служіння пастиря, називається рукоположенням на диякона, пресвітера чи єпископа.
Тому таїнство, згідно з літургійною традицією, точніше називається таїнством рукоположення, назва походить від самого чину - як і хрещення чи миропомазання. Популярні назви таїнство священства і священичі свячення - неточні, оскільки, з одного боку, наділяють ознаками, властивими всім охрещеним, лише пастирів, а з іншого боку, наділяють ознаками, властивими всім трьом ступеням священнослужіння (або в іншій традиції - обом ступеням службового священства), лише пресвітерів.
1 Пор.: Настольная книга священнослужителя. т. 4. Москва 1983, с. 325.
2 Пор.: 1 Пт. 2:5; Од. 1:5-6; 5:9-10; 20:6. Православна традиція говорить про царське священство всіх віруючих (Настольная книга... т. 4, с. 328), а римо-католицька - про загальне священство (sacerdotium commune: Катехизм Католицької Церкви, 1547, 1591). Ці два роди священства відрізняються не ступенем, а реалією, якої стосуються. Службове священство не ставить людину ближче до Бога, ніж загальне священства, а надає їй особливі церковні завдання-служіння - відповідальність, яку людина приймає від Христа, а також особливі дари для виконання цих служінь. Див.: Христофор Станецький. Служіння Божого люду / Пер. Леся Біленька-Свистович. Львів 1998, с. 10-44, 62-83.
3 Римо-католицька традиція говорить про службове священство (sacerdotium ministeriale), але зараховує до нього тільки єпископів і пресвітерів, хоч диякони також отримують таїнство рукоположення: «існують два ступені службової участі у священстві Христа: єпископат і пресвітерат. Дияконат призначений допомагати і служити їм. Тому термін священик у нинішньому вжитку означає єпископів і пресвітерів, а не дияконів» (Катехизм Католицької Церкви, 1554).
Ви можете поставити посилання на це слово:
матиме такий вигляд: ПРЕСВІТЕР - СВЯЩЕНИК - ЄРЕЙ
матиме такий вигляд: Що таке ПРЕСВІТЕР - СВЯЩЕНИК - ЄРЕЙ
матиме такий вигляд: ПРЕСВІТЕР - СВЯЩЕНИК - ЄРЕЙ
матиме такий вигляд: Що таке ПРЕСВІТЕР - СВЯЩЕНИК - ЄРЕЙ