ЗАВІТ - СОЮЗ - ЗАПОВІТ

Грецький термін διαθήκη переважно вживали в Септуаґінті для перекладу єврейського berith, що означає «угоду» або «союз», чи то в політичному значенні (пор. 1 Цар. 20:34), чи навіть у подружньому (Мал. 2:14), а найчастіше - «угоду-союз» між Богом і його народом. Він має й друге значення - «заповіту» - останньої волі. Латинська Вульґата у першому значенні («угода-союз») переважно вживала слово foedus (а також pactus), а в другому («заповіт») - testamentum. У латинських євангельських текстах про Тайну Вечерю вживається термін (novum) testamentum, що вказує на те, що Христові слова та дії є останніми (перед смертю), а не початковими (для Нового Союзу), і тому, можливо, для латинського Заходу Новий Союз став Новим Заповітом. Відповідно на Заході Тайну вечерю називають Останньою вечерею.

Церковнослов'янський переклад уживав слово завіт в обох значеннях. Оскільки в цілості Святого Письма значення «завіт» як угода між Богом і його народом істотно переважає над значенням «останньої волі», для слов'янського Сходу Христові євхаристійні слова асоціюються з Новим Союзом, про який сповістив пророк Єремія (Єр. 31:31), а не з Новим Заповітом, бо такого пророцтва не було.

Хоч нині в українській мові слово завіт не вживане поза біблійним контекстом, проте якщо при перекладі διαθήκη вживати його як синонім союзу, воно буде відтворювати грецький термін адекватніше, ніж заповіт, слово, яке в українській мові ніколи не має значення «союзу». Заповіт у своєму властивому значенні «останньої волі» вжито, напр., у Гал. 3:15 і Євр. 9:16-17.