ІСХОДЖЕННЯ - ПОХОДЖЕННЯ СВЯТОГО ДУХА

Неозначеність і різновжиток в українському богослов'ї термінів ісходження та походження (стосовно Святого Духа) є, на перший погляд, у явному контрасті до надзвичайної важливости цього питання в історії християнського полемічного богослов'я. Це, з одного боку, свідчить про те, що українські богослови, які брали участь у дискусії і були різною мірою компетентні у проблематиці, не спілкувалися між собою на цю тему українською мовою (навіть полемічно) і тому не встановили недвозначних й загальноприйнятих українських термінів у цій сфері. Але, з іншого боку, як це показав у своїй основоположній праці про Святого Духа патр. Й. Сліпий, навіть у корені греко-латинського спору про Святого Духа лежить розбіжне розуміння стрижневої термінології¹. Попри загальні труднощі, які латинські богослови мали у розумінні грецьких Отців, для українських богословів додається та трудність, що українські терміни є однокореневими, через що створюється враження їх взаємозамінности.

У сучасній богословській літературі, у літургійних перекладах все частіше натрапляємо на вислів «Святий Дух походить» замість «Святий Дух ісходить», який традиційно вживали в літургійних текстах. Наприклад, у Служебнику УПЦ КП (Київ, 1999) у Символі віри читаємо: «І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить...».

Термін походження Святого Духа (гр. άρχή, лат. origo) вказує на загальне поняття, на факт, що Святий Дух, як і Син, має своє буття не сам від себе, а від Отця. Отож, стисло кажучи, можна говорити про походження у Святій Тройці і Сина, і Святого Духа, а не, очевидно, про походження Отця. Однак спосіб, у який Святий Дух походить від Отця, відмінний від способу походження Сина. Ця відмінність є суттєвою і, за навчанням святих Отців, є основою іпостатичного відрізнення Сина і Святого Духа. У Пресвятій Тройці (незалежно від стосунку до світу) Святий Дух відрізняється від Сина способом його походження від Отця. Спосіб походження Сина від Отця називаємо, за Святим Письмом, родженням; спосіб походження Святого Духа від Отця називаємо, за Святим Письмом, ісходженням. Святий Дух не родиться, а ісходить; Син не ісходить, а родиться.

Термін ісходження (гр. έκπόρευσις, лат. processio), отже, висловлює не факт, а спосіб, у який Святий Дух має своє буття від Отця, на відміну від Сина. Повний зміст того ісходження, за святими Отцями, невідомий нам, але, вживаючи саме те слово, яким про це висловлювався Христос (Йо. 15:26), ми маємо надію хоч трохи збагнути це таїнство або принаймні не надто віддалитись від Христового об'явлення.

Правда, хоч у багатьох місцях Святого Письма гр. термін έκπορεύομαι може вживатись у різних контекстах, - виходити з хати (Втор. 28:6); в дорогу (Мр. 10:17); або виходити з людини (про слово - Еф. 4:29 чи лихого духа - Ді. 19:12), - значення «походження» (лат. origo) воно не має. Перекласти έκπορεύεται в Йо. 15:26 (як у Хоменка, Огієнка і Українського Біблійного Товариства) просто словом походить - словом, яке може стосуватися і Святого Духа, і Сина, - означає перекреслити для читача можливість зрозуміти, чому в грецькій богословській традиції цей термін був достатнім для відрізнення іпостасі Святого Духа від іпостасі Сина.

Уживання терміна походить замість ісходить у тексті «Вірую» і в Йо. 15:26 помилкове не тому, що він висловлює щось неправдиве про Святого Духа, а тому, що замінюється специфічний термін загальним. У корені західного нерозуміння грецької позиції у цьому питанні, як довів Й. Сліпий, лежало саме таке загальне розуміння цього специфічного терміна.

Виникає запитання: якщо значення έκπορεύομαι у Святому Письмі часто «звичайне», чи не краще цей термін і в Йо. 15:26, і в подібних (догматичних і літургійних) текстах перекладати звичнішим українським словом виходить? Хоч може виглядати, що в теорії не було б заперечень, насправді у світлі того значення, якого цей вислів набув у віковій богословській традиції та у традиції української мови висловлювати сакральне високим стилем (пор. Отець, Господь, пастир і т. ін.), дієслово виходити ніяк не можна вважати задовільним терміном у цих текстах.

Третій український термін, який ускладнює правильне вживання цієї терміногрупи, також однокореневий, - це сходження. Деколи його вживають (у значенні «низходження», лат. descensus) як пояснення або синонім терміна ісходження. Це неправильно, тому що сходження, низходження і подібні можуть бути синонімами зішестя, тобто історичної події, коли Святий Дух у день П'ятдесятниці зійшов на апостолів чи й далі сходить на вірних та Церкву у відповідь на молитву Церкви. Усе це - історичний (ікономічний) план, в якому дії Божих Осіб супроти сотворінь не завжди ідентичні з тими, якими вони є у плані вічности (тріядологічному). Хоч історичний план тісно пов'язаний з вічним, вічний не зумовлений історичним. У вічності немає сходження-зішестя Святого Духа, хоч святі Отці кажуть, що «Святий Дух від Отця ісходить і на Сині почиває».

Рекомендація ІБТП

Слід уникати висловів «Спір про походження Святого Духа», «Святий Дух походить від Отця» і т. п. Хоч існує сенс, у якому ці вислови не є неправдивими (якщо йдеться про origo), однак, по суті, вони утруднюють або й заперечують сприйняття того найціннішого, що Христос нам об'явив про Святого Духа і на чому ґрунтується вся традиція грецьких Отців (що основа іпостатичного відрізнення Сина і Святого Духа є ніщо інше, як різниця їхнього походження від Отця). Помилковим є вживання слова походить у «Вірую»², у Йо. 15:26 і в подібних текстах.

Треба уживати завжди (відповідно до гр. έκπόρευσις і лат. processio) термін ісходження: «Спір про ісходження Святого Духа», «Святий Дух ісходить від Отця» і т. п. (у «Вірую», у Йо. 15:26 і т. п.). Навіть якщо виглядає, що цей термін менш відомий і менш звичний (поза богословськими колами), все-таки він точніше передає те, що Христос хотів сказати нам через св. Йоана про Святого Духа.

У контексті богословського обговорення цих понять, для додаткового пояснення змісту цього терміна можна вживати його із прикладкою через дефіс: ісходження-вихід³.

Не слід вживати сходження (тим паче низходження), якщо йдеться про Святу Тройцю у вічності. Ці терміни можуть стосуватися тільки історичного плану (супроти сотворінь).

¹ Й. Сліпий. Вчення про Святу Трійцю візантійського патріарха Фотія // Богословія 61-62 (1997-1998) 23-26.

² Напр., Служебник. Київ (УПЦ КП) 1999. Про інші приклади й додаткову дискусію теми див. Схм. Венедикта (Щурат-Глуха). Кілька роздумів над перекладами молитов: «розсіяти думкою серця»; «озлобити нас»; «ісходження Святого Духа» // Єдиними Устами 1 (1997) 22-25.

³ Пор.: Й. Сліпий. Вчення про Святу Трійцю... c. 19.