МЕНЗУРАЛЬНА НОТАЦІЯ
(від лат. mensura - міра, дослівно: рівномірна нотація) - система запису музики, яка застосовувалась в ХІІ - XVI ст. для фіксації поліфонічної та монодійної музики. На відміну від попередніх способів нотації, М.н. фіксувала висоту і відносну тривалість звуків за рахунок введення ритмічної міри тривалості - мензури (1, 2). Основні знаки М.н.: Максима або дуплекс лонга - подвійна довга; лонга - довга; бревіс - коротка; семібревіс - напівкоротка; мініма - найменша; семімініма - напівнайменша. Починаючи з XV ст., для нот великої тривалості - від мініми і більше, були запроваджені білі знаки, а для нот меншої тривалості - чорні, які з часом набули круглої форми і трансформувались в знаки сучасного нотопису. Цьому сприяло встановлення співвідношення тривалостей - 1:2, що стало основним принципом сучасного запису тривалості звуків. В М.н. ще не було поділу на такти і запису позначень темпу.