БУКВЕНІ ПОЗНАЧЕННЯ ЗВУКІВ
умовне позначення буквами (літерами) звуків, яке використовувалось ще в Давній Греції, З Х ст. у Б.П.З. застосовується латинська абетка: А(ля), В(сі-бемоль), Н(сі), С(до), D(ре), Е(мі), F(фа), G(соль). Залежно від положення в звукоряді ступені позначаються таким чином: у субконтроктаві - А2, Н2; у контроктаві - С1, D1, E1, F1, G1, A1, H1; у великій октаві - С, D, E, F, G, A, H; у малій октаві - c, d, e, f, g, a, h; у першій октаві - c1, d1, e1, f1, g1, a1, h1; у другій октаві - c2, d2, e2, f2, g2, a2, h2; у третій октаві - c3, d3, e3, f3, g3, a3, h3; у четвертій октаві - c4, d4, e4, f4, g4, a4, h4; у п’ятій октаві - с5. Підвищення ступеня на півтон позначається додаванням до буквеного позначення складу is (напр., fis - фа-дієз), а пониження - додаванням складу es (des - ре-бемоль), крім b(сі-бемоль), as (ля-бемоль), es (мі-бемоль); подвійне підвищення - додаванням складу isis, подвійне пониження - складу eses, крім мі-дубль-бемоль - eses, ля-дубль- бемоль - asas, сі-дубль-бемоль - bes. Часто Б.п.з. використовується для позначення тональності, при цьому буква означає тоніку, а лад позначається словами dur (мажор) і moll (мінор) - напр., C-dur, h-moll.