ГАРМОНІЯ
гармо́нія
(від грец. αρμονία – скріплення, злагодженість)
1. Струнка узгодженість частин єдиного цілого.
2. Засоби музичної виразності, шо грунтуються на поєднанні тонів у співзвуччя й послідовності співзвуч в умовах ладу й тональності.
3. Розділ теорії музики, в якому викладені принципи побудови та співвідношення акордів у процесі музичної творчості.
4. Співмірність окремих частин будови (в цілому і між собою) або архітектурного комплексу.
5. Уподібнення голосних, характерне для тюркських, монгольських, фінно-угорських та інших мов, переважно аглютинативних (див. «аглютинація»).