ПИТАННЯ , ЗАПИТАННЯ , ЗАДАВАТИ ЗАПИТАННЯ , СТАВИТИ ЗАПИТАННЯ
Чи є відмінність у вживанні слів запитання і питання?
Так, є. Перше з них уживаємо тоді, коли йдеться про якусь справу, проблему, що потребує розв’язання чи дослідження; пункт документа, порядку денного. Найчастіше воно виступає у сполученні з дієсловом порушувати, рідше – ставити, висувати (в значенні “пропонувати для обговорення, вивчення”). Але заміну порушувати на піднімати (“Доповідач піднімав важливі питання...”) в сучасній літературній мові сприймають як стилістично невдалу.
У граматичній термінології також уживається питання, а не запитання. Знак питання, а не знак запитання, питальне речення, а не запитальне.
Запитання – це звернення до кого-небудь, щоб з’ясувати щось; вимога, прохання з приводу чогось; запит. “Несподіване запитання Богдана збентежило Гордія” (Дмитро Ткач). Кореспонденція на пошту надходить “до вимоги” її адресатом, або до запитання.
Запитанням може бути і звернення, яке не потребує відповіді. То так зване риторичне запитання – прийом красномовства, художній засіб образної мови.
Не можна поєднувати іменник запитання з дієсловом задавати, для цього є більш прийнятне ставити: “Капітан сміється, а Ліна Яцуба, не зводячи з нього своїх серйозних очей, ставить йому своє запитання” (Олесь Гончар). У значенні “звернення, що потребує відповіді” не слід уживати замість запитання слово питання, бо це суперечить мовним нормам.