ОЛЕЖЕ , ОЛЕГУ , ОЛЕГ , ТОВАРИШ 1 , ТОВАР
В одному з “Уроків державної мови” газета “Хрещатик” цікаво розповіла про нинішні форми звертання. Тепло згадала й наше давнє-предавнє слово товариш, яке спаплюжили більшовики. Однак про його походження промовчала. А варто б сказати. І ще одне прохання до вас. Мене звати Олег. Люди звертаються по-різному: то Олеже, то Олегу, то просто Олег. А як треба за літературною нормою? Заздалегідь вдячний – Олег Петрук, Радянський район м. Києва.
В українській мові є товариш і товар, начебто не пов’язані між собою. А як було насправді? Блукали безкраїми просторами Київської Русі торгівці, купували, продавали, носили і возили із собою всілякий товар. Але самому вирушати в дорогу було небезпечно, ось і брали із собою людину, яка допомагала збувати товар. Себто “спільника по товару”, або товариша. Потім це слово набуло значення друг, приятель узагалі, а не тільки в торгівлі, в мандрах.
Далі. Кличний відмінок у літературній мові, як правило, має одну форму для певного іменника. Варіанти є або застарілими, або ще не цілком засвоєними мовою неологізмами. Стосовно вашого імені, пане Петрук, можна сказати таке: форма Олеже (як і княже) – архаїчна і доречна в творах із життя минулих епох. У сучасному мовленні нормативні форми такі: Олегу, князю. Називний відмінок іменника, тобто Олег, неприйнятний в українському звертанні.