НАПРЯМОК , НАПРЯМ
коли напрям, а коли напрямок
Словники фіксують ці іменники як семантично тотожні. Одначе останнім часом помітною стала тенденція стилістичного розрізнення їх. Передусім у переносному значенні, коли йдеться про важливі суспільно-політичні заходи, шляхи діяльності, розвитку кого-, чого-небудь, літературно-мистецький рух, течію, спрямованість якоїсь дії, явища, думок, інтересів, вживають слово напрям, а не напрямок. “Основним напрямом розвитку гірничорудної промисловості є широке застосування відкритих гірничих робіт” (з газ.). У розумінні “ділянка фронту” переважно застосовують теж напрям. На Київському напрямі.
Напрям здебільшого використовують і тоді, коли лінія руху визначається в загальних рисах (північ, захід, південь, схід) або кінцевий пункт розміщений на великій відстані. “Але крейсер не зупинився й швидко зник у напрямі на північ” (Юрій Яновський), “... Рухаються степом звідусіль сиві, як хмари, череди круторогих у напрямі на Перекоп” (Олесь Гончар). “Шлюпка рвонула з місця і рівно пішла в напрямі північної сторони” (Василь Кучер). У такому разі лексема напрям дуже часто вживається з прийменником на, що стоїть перед словом, яким визначається кінцева мета руху.
Якщо ж мовиться про лінію фізичного руху на невеликих відстанях, здебільшого послуговуються іменником напрямок. “Вибухи спалахували по горбу, в тому напрямку, куди йшли бійці” (Григорій Тютюнник). “Вони рушили через територію будівництва в напрямку до моря” (Олесь Гончар). Як бачимо, напрям і напрямок близькі значенням, проте не в усіх контекстах взаємозамінні.