КРАСИВИЙ , ВРОДЛИВИЙ
красивий чи вродливий?
Гарний, вродливий, красний, красивий, чудовий – ці українські прикметники значеннєво дуже близькі між собою й відповідають російським красивый, хороший. Але, як наголошував Борис Антоненко-Давидович, дехто так уподобав слово красивий, що забув усі інші синоніми: красива дівчина, хоч можна сказати й гарна (вродлива, красна). “Який красивий будинок!” – вигукує співрозмовник, не замислюючись над тим, що, може, ліпше звучатиме: гарний (чудовий) будинок. Ось кілька прикладів із нашої класичної літератури та фольклору: “Гарна, як квітка гайова” (Матвій Номис); “На городі верба рясна, там стояла дівка красна” (народна пісня); “Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво” (Іван Нечуй-Левицький); “Не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий” (Матвій Номис). Прикметникові красивий народна мова надавала трохи іншого значення, ніж дехто надає тепер, – він указує не на саму красу, а на те, що робить людину саме такою. “Прибігли до його трупа, покропили цілющою водою – він зціливсь
“Вдовине личко красовите” – Марко Вовчок). То яка потреба збіднювати мову, забувши про словесну різноманітність, і пересипати писаний текст чи усне мовлення одним-однісіньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навіть там, де воно ніскільки не підходить: “Твій вчинок – дуже некрасивий”.