ЗАКРІПЛЮВАТИ , ЗАКРІПЛЯТИ , ЗАКРІПИТИ
закріплювати (закріпляти) – закріпити
Недоконаний і доконаний види одного і того ж дієслова. Академічний “Словник української мови” (СУМ) це слово фіксує в багатьох значеннях. Ось лише деякі:
а) використовуючи яке-небудь кріплення, робити щось стійким, нерухомим. “Вже ніхто не поглядав на небо, не цікавився хмарами – треба було закріплювати дерев’яні щити” (Антон Хижняк);
б) зміцнювати, утверджувати щось надовго, на постійно. “Закріпляймо ж ми свободу! Бережімо Батьківщину!” (Павло Тичина);
в) надавати комусь право розпоряджатися, володіти ким-, чим-небудь, утримувати його за собою. “Закріпити за собою все взяте” (Василь Еллан-Блакитний). Є й медичний термін закріплювати (закріпити) шлунок, тобто за допомогою лікувальних засобів припиняти розлад цього органа.
Віддієслівні іменники закріплювання, закріплення відповідно передають дію за значенням закріплювати, закріплюватися, закріпити, закріпитися.
Тож для кожного значення – своя сфера вираження. І тому слід завжди вживати такі слова залежно від конкретного контексту. Як це, наприклад, бачимо в реченнях: “Депутати Київради наголосили: якщо ви закріплені за якоюсь поліклінікою, то хоча й зміняться межі району, ваше закріплення залишиться” (з газети), “Сусідка порадила заварити в горщику деревію і по кілька крапель лити в молоко для закріплення шлунка” (з журналу).