З РЕШТОЮ , ЗРЕШТОЮ
Коли вживати зрештою, а коли – з рештою?
Зрештою, прислівник. Після всього; нарешті, врешті-решт. Виступає в значенні сполучника проте, а також вставного слова. “Зрештою Андрій не витерпів” (Степан Васильченко); “Дарина з другої світлиці прислухається, як пересварюються брати, й сумно радіє, що зрештою поміж ними не буде щоденної ворожнечі” (Михайло Стельмах); “ – Ну гаразд. Тобі, зрештою, видніш” (Андрій Головко).
З рештою, іменник з прийменником. “Врізався він з рештою своїх незамайківців у середину поляків” (Олександр Довженко); “З рештою членів бригади Герасим Петрович обходився так само просто, по-товариському” (Олекса Гуреїв).