ЗНАЧУЩИЙ , ЗНАЧИМИЙ
Чому дедалі рідше вживають у нас слово значимий?
У радянські часи витиснення української мови з багатьох сфер публічного спілкування призвело, писав академік Іван Дзюба, до нехтування її функціональних можливостей, до завмирання багатьох природних форм вираження, на зміну яким за умов потужного тиску російщення приходили форми спотворені, аж до так званого суржику. З другого боку, втрата природності й краси, засилля кальок з російської та суржику позбавляють нашу мову унікальності, небезпечно зменшують її конкурентоздатність у публічному й приватному мовленні.
Тому утворення із “запозиченим” суфіксом – им (-ий) – значимий, любимий і т. ін. – сприймаються нині як порушення граматичної норми. Відчуття системних зв’язків у мові сприяло поширенню інших форм з таким самим значенням: значущий, улюблений. І закономірно надають перевагу, скажімо, словосполученням значущий результат (а не значимий результат), значуща подія, улюблена книжка (а не любима книжка), улюблений кіноактор, улюблена справа тощо.