ВІДЧИТАТИ КОГОСЬ , ВИЧИТУВАТИ КОМУСЬ , ПРОЧИТУВАТИ
На похибки лексичного та фразеологічного характеру раз у раз натрапляємо не лише в живій розмові, а й на сторінках періодичних видань, ба навіть у наукових працях і художніх творах. Причина? Тяжіння над авторами слів та зворотів російської мови, прагнення скалькувати ці лексеми й конструкції замість того, щоб знайти щось своє.
В одній з публікацій (та хіба вона одна така?) вжито фразу: “Колеги заслухали Головатюка на зборах і відчитали його за недисциплінованість”. Але ж дієслово відчитати, як-то кажуть, притягнуте сюди за вуха. Російське отчитывать в українській мові має відповідник вичитувати, причому комусь (а не когось): “Батько вичитав їй за поламану квітку” (Словник під редакцією Агатангела Кримського), – або прочитувати: “Добру молитву прочитали їй за брехні” (там же). А калька з російської тільки затуманила зміст речення.